Авари — тюркомовні племена з території Центральної Азії. Наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. VI ст. аварські орди спустошили землі антів, розгромили племена гепідів, захопили їх землі в колишній Римській провінції Паннонії. У 60-х рр. VI ст. вони заснували державу Аварський каганат на чолі з ханом Баяном. Авари вели постійні війни зі слов'яна­ми, франками, лонгобардами, Візантією. Основним заняттям аварів було скотарство, пограбування підкорених ними племен. У середині VII ст. авари були повністю витіснені з Північно­го Причорномор'я. Укінці VIII ст. вони були розгромлені франками. Остаточно аварська держава розпалася під ударами угорців (кін. IX ст.).

Із поволзько-приуральських степів на територію Північного Причорномор'я вторглися племена сарматів, витіснивши скіфів із цієї території. Історія сарматів на території України поділяється на три періоди: 1) ранньосарматський — III—II ст. до н. є.; 2) середньосарматський — II до н. є.—І ст. н. є.; 3) пізньосарматський — II—ІII ст. н. є.  Сармати — об'єднання іраномовних племен — язигів, роксоланів, аланів, аорсів, сіраків. Головним політичним центром Сарматії було місто Танаїс, розташоване у гирлі Дону. Сарматія була рабовласницькою державою. На чолі її стояв цар. Сарматські царі вели постійні завойовницькі війни і тримали в покорі сусідні племена. Сарматське суспільство зберігало родоплемінний устрій зі значними пережитками матріархату. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, ко­ней, овець. Важливу роль відігравали промисли, ремесла, торгівля. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. У III ст. володарюванню сарматів в українських степах було покладено край. Спочатку нищівного удару їм завдали готи, а у II половині IV ст. їх добили гуни. Пам'ятки сарматської культури Соколова Могила, Усть-Кам'янка та інші.

Античні міста Боспору були засновані в основному вихідцями з іонійських міст у VI ст. до н. є. Частина боспорських міст (Пантикапей, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Фанагорія, Патрей та інші) були об'єднані під владою Археанактідів. Столиця — місто Пантікапей. У V—НІ ст. до н. є. Керченський півострів ввійшов до складу держави. Були підкорені племена скіфів — меотів, синдів, які повинні були сплачувати данину та брати участь у воєнних діях. На початковому етапі всі міста, які входили до Боспорської держави, зберігали місцеве самоврядування, певну самостійність. Під контролем голови держави знаходилися військова справа, відносини з іншими державами. Але пізніше автономія та по­лісні форми правління було ліквідовано, вся влада зосередилася в руках царя. Царські намісники правили областями, на чолі міст стояли політархи. Народні збори, магістратури втратили реальне значення. Найвищий розквіт Боспору припадає на IV ст. до н. є. Основу його економіки становило землеробство, були розвинуті садівництво, виноградарство. Важливу роль віді­гравали скотарство, рибальство, різноманітні ремесла. Широко розвинена була внутрішня та зовнішня торгівля. З III ст. до н. є. Боспорське царство починає поступово занепадати в результаті боротьби за престол, поглиблення економічної кризи тощо. Як результат, понтійський цар Мітрідат VI Євпатор захоплює Боспорське царство, потім воно потрапило у залежність від Римської імперії. Згодом Боспор був захоплений готами. Завершального удару Боспорському царству завдали гуни. Крім цього нестерпні умови життя у царстві спричинили повстання скіфів-рабів на чолі із Савмаком. Повстанці захопили Пантікапей, Феодосію, інші міста. Оволоділи флотом. Царя Перісада V було вбито. Але повстання тривало недовго. Понтійський цар Мітридат VI Євпатор відправив до Боспору велике військо і флот на чолі з Діофантом. Повстання було придушено. Перемога військ Діофанта призвела до того, що Боспор по­трапив у політичну залежність від Понтійського царства.