В
понеділок 29 квітня 1918 року на Конгресі партії
Українських хліборобів – землевласників було проголошено Павла
Скоропадського гетьманом всієї України. Начальник штабу Київської
округи полковник Слівінський та кінний відділ під командою полковника
Аркаса одразу ж стали виконувати накази гетьмана. Полк галицьких
січових стрільців який не підтримав гетьмана був розформований. (Литвин
М.Р., Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів, 1991. –
с.60.) Коновалець про гетьмана у своїх спогадах пише: "На підставі моїх
спостережень я прийшов до висновку, що Павло Скоропадський – це людина
чесна, але дуже слабовільна, українському народові та його справам дуже
й дуже далека; видно було, що гетьман завзято вчився української мови,
бо від часу першої моєї розмови з ним до наступної зробив великі
поступи; майже в кожній розмові зі мною він підкреслював, що керується
лише добром України і нарікав, що українці не хочуть його підтримувати,
але одночасно оточував себе людьми крайньо ворожими до всього
українського і майже сліпо слухав їх порад і вказівок”. (Нагаєвський І.
Історія української держави двадцятого століття. – Київ, 1993. –
с.128.)
Київська Русь
об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і була найбільшим державним
утворенням у тогочасній Європі. її кордони простягалися від Ладоги й Білого
моря до Чорного моря та від Карпат до верхів'їв Волги. Територія складала 1,1 млн.
км2, населення — приблизно 5 млн. Найбільше місто — Київ (50 тис.
жителів).
Найбільш ранніми племінними союзами вважаються
полянський із центром у Києві та дулібсько-волинський. Із давньоруського
літопису «Повість минулих літ» відомо, що напередодні утворення Київської Русі
існувало 14 союзів-племен, які можна поділити на такі етнічні групи:
Авари — тюркомовні
племена з території Центральної Азії.
Наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. VIст. аварські орди спустошили землі антів, розгромили
племена гепідів, захопили їх землі в колишній Римській провінції Паннонії.
У 60-х рр. VIст. вони заснували державу
Аварський каганат на чолі з ханом Баяном. Авари вели
постійні війни зі слов'янами, франками, лонгобардами, Візантією. Основним
заняттям аварів було скотарство, пограбування підкорених ними племен. У
середині VIIст.
авари були повністю витіснені з Північного Причорномор'я. Укінці VIIIст. вони були розгромлені
франками. Остаточно аварська держава розпалася під ударами угорців (кін. IXст.).
Згідно з літописом
«Повість минулих літ» князь Кий разом із братами Щеком і Хоривом та сестрою
Либіддю заснував Київ, який з часом став важливим політичним і культурним центром
полян. Анти й склавини
починають наступ на балканські володіння Візантії. Ці війни дістали назву
Балканських. Причинами воєнних походів слов'ян вважаються такі: бажання
племінної знаті збагатитися, посилити свою владу, потреба в освоєнні нових
земель через збільшення кількості населення. За декілька десятиліть
північ Балканського півострова слов’янізується. Слов'янські колонії з'являються
навіть на Пелопоннесі, в Малій Азії. У
результаті Балканських війн відбулося
збагачення племінної знаті, що прискорило диференціацію слов'янського
суспільства, а найголовніше, було започатковано південну гілку слов'ян
(серби, хорвати...). У цей час частина склавинів, рухаючись проти течії Дунаю, досягла річок
Одера та Лаби, започаткувала західнослов'янську гілку. Під час Балканських
війн і в наступний період слов'яни Східної Європи розселялися не тільки в
південно-західному, західному напрямах, а й
на північ, північний схід. Із Верхнього Подніпров'я східні слов'яни
розселилися до Волго-Окського межиріччя в
північно-східному напрямі, а в північному напрямі вони досягли
Ільменського озера.
Легендарні брати – Кий, Щек, Хорив – звели кремлі на Київських
горах над Подолом, поклавши початок літочисленню верхньої, нагірної частини
Києва. Але нижня частина Києва існувала ще давніше зі своїми святилищами на
горах, що нині звуться Хоревиця, Щекавиця та Києвська гора. Це підтверджується
археологічними дослідженнями, проведеними на території сучасного Києва. Зокрема
1893р. В.Хвойка дослідив древнє поселення на Подолі неподалік Кирилівської
церкви, що отримало назву "Кирилівська стоянка" і датується 25000
роком до н.д.
Отже, двадцять сім тисяч років тому на території Києва існувало перше поселення
наших пращурів. Відтак маємо всі підстави до висновку: Київ – найстародавніше
місто у світі, не полишене людьми зо дня першопоселення.
Будьмо
свідомі, що у 2007 році Київ відзначив своє 2647-річчя.
Питання походження слов'ян до сьогодні є
недостатньо вивченим. В історичній науці існує декілька версій щодо території
та часу формування слов'янського етносу. Найпоширенішою є версія, згідно з якою слов'яни —
автохтонне (корінне) населення і перший етап формування слов'янства належить
до другої половини II— початку І тис. до н.
є., коли в Центральній, Східній Європі сформувалося декілька споріднених
археологічних культур, ознаки яких пізніше стали характерними для слов'ян
(знаряддя праці, кераміка, прикраси, поховальні обряди).
Із поволзько-приуральських
степів на територію Північного Причорномор'я вторглися племена сарматів,
витіснивши скіфів із цієї території. Історія сарматів на
території України поділяється на три періоди: 1) ранньосарматський
— III—IIст. до н. є.; 2)
середньосарматський — IIдо н. є.—І ст. н. є.; 3) пізньосарматський
— II—ІIIст. н. є.
Сармати — об'єднання
іраномовних племен — язигів, роксоланів, аланів, аорсів, сіраків. Головним
політичним центром Сарматії було місто Танаїс, розташоване у гирлі Дону.
Сарматія була рабовласницькою державою. На чолі її стояв цар. Сарматські царі
вели постійні завойовницькі війни і тримали в покорі сусідні племена. Сарматське суспільство зберігало родоплемінний
устрій зі значними пережитками матріархату. Основним господарством
сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Важливу роль
відігравали промисли, ремесла, торгівля. Мова сарматів, як і
скіфів, належала до іранського типу. У IIIст. володарюванню сарматів в українських степах було покладено край. Спочатку нищівного удару їм завдали готи, а у IIполовині IVст. їх добили гуни. Пам'ятки сарматської культури Соколова Могила,
Усть-Кам'янка та інші.
Спочатку цар Атей та
Філіпп (цар Македонії) були союзниками. Вони разом здобули перемогу у війні з
царством ідрисів. Згодом їх стосунки погіршилися, почалася війна. Філіпп IIу генеральній битві вщент розгромив
військо Атея. У битві загинув і
90-річний цар скіфів. Ця битва стала початком кінця могутності Скіфії.
Намісник
Олександра
Македонського у Фракії Зопіріон вторгся в Північне Причорномор'я з
метою підкорити Скіфію й захопити Ольвію. Зопіріону не вдалося
захопити Ольвію, а в битві зі скіфами його 30-тисячне військо було
вщент розбито.
Античні міста
Боспору були засновані в основному вихідцями з іонійських міст у VIст. до н. є. Частина боспорських міст (Пантикапей,
Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Фанагорія, Патрей та інші) були об'єднані під
владою Археанактідів. Столиця — місто Пантікапей. У V—НІ
ст. до н. є. Керченський півострів ввійшов до складу держави. Були підкорені
племена скіфів — меотів, синдів, які повинні були сплачувати данину та брати
участь у воєнних діях.
На початковому етапі
всі міста, які входили до Боспорської держави,
зберігали місцеве самоврядування, певну самостійність.
Під контролем голови
держави знаходилися військова справа, відносини з іншими державами. Але пізніше
автономія та полісні форми правління було
ліквідовано, вся влада зосередилася в руках царя. Царські намісники
правили областями, на чолі міст стояли
політархи. Народні збори, магістратури втратили реальне значення.
Найвищий розквіт Боспору припадає на IVст. до н. є. Основу його економіки становило землеробство, були розвинуті садівництво, виноградарство.
Важливу роль відігравали скотарство, рибальство, різноманітні ремесла.
Широко розвинена була внутрішня та зовнішня торгівля.
З IIIст. до н. є. Боспорське царство починає поступово
занепадати в результаті боротьби за престол, поглиблення економічної кризи
тощо. Як результат, понтійський цар Мітрідат VIЄвпатор захоплює Боспорське царство, потім воно потрапило
у залежність від Римської імперії. Згодом Боспор був захоплений готами.
Завершального удару Боспорському царству завдали гуни.
Крім цього нестерпні умови
життя у царстві спричинили повстання скіфів-рабів на чолі із Савмаком. Повстанці захопили
Пантікапей, Феодосію, інші міста. Оволоділи флотом. Царя Перісада Vбуло вбито. Але повстання тривало
недовго. Понтійський цар Мітридат VIЄвпатор відправив до Боспору велике військо і флот на чолі з Діофантом.
Повстання було придушено.
Перемога військ
Діофанта призвела до того, що Боспор потрапив у політичну залежність від
Понтійського царства.