Дунін-Борковський Василь Карпович (Андрійович?) 1640—1702

Про його життя в попередні два десятки років немає документальних даних. Можливо він учився в якомусь європейському університеті, чи приймав участь у козацьких походах. Проте відомо, що у 1667 році Дунін-Борковський записався у військо запорізьке. Щоб не втратити родові землі, він навіть прийняв православ’я, а вже через рік очолив сотню Чернігівського полку. У 32-річному віці його призначили полковником, а гетьмани Мазепа та Самойлович у знак своєї благосклонності подарували йому декілька сіл на лівобережжі України. Це поставило Дуніна-Борковського в ряд самих багатих людей того часу.

Є другорядні свідчення того, що йому, до того часу уже генеральному обозному (так називали у запорізькому війську свого головного фінансиста), була запропонована гетьманська булава. Правда за цю привілею московський вельможа Василь Голіцин, фаворит царівни Софії, хотів отримати нагороду у десять тисяч золотих. Але Борковський відмовився.

А ось у змові козацької старшини проти Івана Самойловича Борковський приймав участь. Незабаром гетьмана заслали до Сибіру, а гетьманська булава перейшла до Івана Мазепи.

Борковський був щедрим меценатом на його гроші у Чернігові побудували церкви Вознесіння, Петра і Павла, трапезну та келії Єлецького монастиря, реставрували  Спасо-Преображенський та Успенський собори, П’ятницькій монастир. Він також жертвував кошти на дорогоцінну церковну утвар та іконостаси.

Борковський похоронений у Успенському соборі Єлецького  монастиря. В його стіну вмонтована бронзова плита з портретом та епітафією, яку написав відомий поет та філософ того часу, архієпископ Іван Максимович.