ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ (Моржковський-Тетеря; бл. 1620-22 — п.
квітень 1671) — гетьман
Правобережної України (1663-65), визначний дипломат. Походив з
української шляхетської родини.
Освіту здобув в уніатській школі у Мінську, яку закінчив бл.
1637. Знав латинську і польську мови. З 1639 перебував на
службі у родині магнатів Пражмовських у Мазовії. З кін. 1640
років служив канцеляристом у Луцькому гродському суді. На
поч. національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького
був писарем Переяславського полку. У 1649 очолив козацьке
посольство до трансільванського князя
Юрія ІІ Ракоці. Тетеря був одним з організаторів
українсько-трансільванського військово-політичного союзу,
який остаточно склався у 1654-57. Тетеря брав участь майже у всіх
дипломатичних переговорах, що велися у Чигирині. Весною 1651
разом з осавулом Переяславського полку Демком керував облогою
Кам'янця-Подільського. Влітку 1653 став Переяславським
полковником. Виступав проти підтримання союзницьких відносин
з Московським царством. У березні 1654 Тетеря разом з генеральним
суддею С. Богдановичем-Зарудним перебував у Москві, де
виробляв умови українсько-московського політичного договору
(1654).
У 1655 під час облоги Львова
українсько-московськими військами Тетеря вів переговори з
польською стороною про викуп міста. Після смерті
Б. Хмельницького був одним із ймовірних кандидатів на
гетьманську булаву (його кандидатуру на гетьманство
запропонував сам Б. Хмельницький). Підтримував незалежницьку
політику гетьмана І.Виговського.
У 1658 Тетеря разом з І. Виговським та Ю.Немиричем
виробив проект Гадяцького договору 1658
з Річчю Посполитою, реалізація якого могла
докорінно змінити геополітичне становище у Східній Європі. У
березні 1658 домігся припинення походу польського війська в
Україну. У 1658-61 перебував у Варшаві. Мав значний вплив при
королівському дворі, користувався підтримкою короля Яна ІІ Казимира.
Брав участь у виробленні Слободищенського трактату
1660. У жовтні 1662, після зречення від влади
Ю. Хмельницького, Тетеря на раді у Чигирині був обраний гетьманом.
Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на
Запорожжя і підтримку Речі Посполитої, намагався об'єднати
під своєю владою Правобережну і Лівобережну Україну. Прагнучи
розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах
Гадяцького договору, домагався підтвердження польським урядом
привілеїв козацької старшини, вимагав вирішити церковне
питання (відмінити залежність православної ієрархії від
римо-католицької, повернути православним церкви, захоплені
уніатами), дозволити самостійні дипломатичні відносини з
Молдовою і Волощиною, розпочати мирні переговори з Московією
тощо. Вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом
Я. Сомком,
потім — з його наступником І.Брюховецьким,
які робили спроби об'єднати всі українські землі під верховністю
московського царя. У липні 1653 за наказом Тетері генеральний осавул П.Дорошенко
придушив заворушення у Паволоцькому полку, яке
очолив наказний полковник Іван Попович-Ходорковський. У
жовтні 1663 Тетеря на чолі козацьких військ (бл. 24 тис. чол.)
приєднався в Білій Церкві до армії (20 тис.чол.) польського короля
Яна II Казимира
і татарських загонів (40 тис. чол.). Союзники планували, захопивши
Лівобережжя та встановивши тут владу Тетері, зайняти і Смоленщину,
яка відійшла до Московської держави за Поляновським миром 1634.
Протягом листопада 1663 — січня 1664 польсько-українські
війська і татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної
України (за винятком окремих міст, зокрема, Прилук, Гадяча, Глухова).
Однак селянські виступи проти польської шляхти змусили Тетерю
незабаром повернутися на Правобережжя. Королівська армія під
тиском московських військ під командуванням Г. Ромодановського
та полків гетьмана І. Брюховецького відійшла через Білорусь у
Польщу. Після відступу коронних військ і з появою у
Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких
полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище Тетері значно
ускладнилося. Водночас власні плани пробували реалізувати і
кримські татари, які намагалися заволодіти Правобережною
Україною по Горинь і підпорядкувати її ханові Мохаммеду
Гірею IV. Весною 1664 Тетері вдалося з допомогою польських військ під
командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з
московськими військами відступити у Лівобережжя. Тетеря намагався
стабілізувати становище і політичними засобами вимагав від
короля переговорів з Москвою, усунути кількох представників
польської адміністрації у Правобережжі, звільнити з
ув'язнення Ю. Хмельницького і митрополита
Й. Тукальського-Нелюбовича (заарештовані підчас походу Яна
Казимира). Протягом 1664-65 Тетеря пробував опанувати ситуацію,
поборюючи своїх противників, зокрема, полковників Івана
Сербина, Василя Дрозденка, С. Опару. Ведучи постійну боротьбу
з противниками, Тетеря не міг розраховувати на широку підтримку
українського народу, оскільки частина населення неприхильно
ставилася до нього (бачила в ньому ставленика Польщі). У
липні 1665, зневірившись у дальшій боротьбі, Тетеря призначив
наказним гетьманом М.Ханенка
і з невеликим почтом виїхав до Польщі (гетьманства він ніколи не зрікся).
Жив у Варшаві. У 1667 вступив до Львівського ставропігійського братства. За
правління короля Міхала Вишневецького
Тетеря зазнав численних переслідувань з боку польських магнатів — його
маєтки були конфісковані, а він сам засуджений до вигнання з
держави. Деякий час жив у Молдові, у Яссах. У 1670
зустрічався в Адріанополі (Едірне) з турецьким султаном
Мохаммедом IV і переконав його розпочати війну проти Польщі
(Мохаммед IV призначив Тетері пенсію і вручив султанський прапор
— санджак). Отруєний у квітні 1671. Похований, ймовірно, в
одній з православних церков у Едірне.
ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ 
армії (20 тис.чол.) польського короля
Яна II Казимира
і татарських загонів (40 тис. чол.). Союзники планували, захопивши
Лівобережжя та встановивши тут владу Тетері, зайняти і Смоленщину,
яка відійшла до Московської держави за Поляновським миром 1634.
Протягом листопада 1663 — січня 1664 польсько-українські
війська і татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної
України (за винятком окремих міст, зокрема, Прилук, Гадяча, Глухова).
Однак селянські виступи проти польської шляхти змусили Тетерю
незабаром повернутися на Правобережжя. Королівська армія під
тиском московських військ під командуванням Г. Ромодановського
та полків гетьмана І. Брюховецького відійшла через Білорусь у
Польщу. Після відступу коронних військ і з появою у
Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких
полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище Тетері значно
ускладнилося. Водночас власні плани пробували реалізувати і
кримські татари, які намагалися заволодіти Правобережною
Україною по Горинь і підпорядкувати її ханові Мохаммеду
Гірею IV. Весною 1664 Тетері вдалося з допомогою польських військ під
командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з
московськими військами відступити у Лівобережжя. Тетеря намагався
стабілізувати становище і політичними засобами вимагав від
короля переговорів з Москвою, усунути кількох представників
польської адміністрації у Правобережжі, звільнити з
ув'язнення Ю. Хмельницького і митрополита
Й. Тукальського-Нелюбовича (заарештовані підчас походу Яна
Казимира). Протягом 1664-65 Тетеря пробував опанувати ситуацію,
поборюючи своїх противників, зокрема, полковників Івана
Сербина, Василя Дрозденка, С. Опару. Ведучи постійну боротьбу
з противниками, Тетеря не міг розраховувати на широку підтримку
українського народу, оскільки частина населення неприхильно
ставилася до нього (бачила в ньому ставленика Польщі). У
липні 1665, зневірившись у дальшій боротьбі, Тетеря призначив
наказним гетьманом М.Ханенка