ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. (Сарматія) - Іісторія України коротко - Цікаве з історії України - Каталог статей - Tetiy
Воскресенье
04.12.2016
13:16
Категорії розділу
Іісторія України коротко [24]
Гетьмани України та їх герби [35]
Форма входу
Новости загрузка новостей...
Тетиев
rp5.ua
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 261
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Мини-чат
200

Tetiy

Каталог статей

Главная » Статьи » Цікаве з історії України » Іісторія України коротко

ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. (Сарматія)

Численні племена, споріднені із скіфами, прийшли на територію України в ІІІ ст. до н.е. із Задоння і Північного Кавказу і увійшли в історію під загальною назвою сарматів. Свою назву вони отримали від того, що завжди були підперезані (тобто озброєні) мечем – а звучить це в праіранській мові "Авести” як "saormant”.

Як пише в своїй книжці «Ключ ло історії України» Олександр Палій, найбільшими племенами сарматів були роксолани, які оселилися насамперед у Причорномор’ї, аорси (в Приазов’ї) та сіраки (Східне Приазов’я, Північний Кавказ і Кубань). Деякі племена сарматів (у Приазов'ї і на Північному Кавказі) пізніше, з І ст. н. е. об'єдналися під ім’ям аланів.
Ім’я роксолан означає «світлі арії». Грецький історик Страбон писав про них: «Вони слідують за своїми стадами, обираючи завжди місцини з добрими пасовиськами». Його попередник Полієн повідомляв про царицю роксолан Амаге (II в. до н.е.), яка правила владно, але справедливо. А Геродот відзначав, що «жінки у них цілком рівноправні з чоловіками».
Роксолани, які вперше згадуються в III ст. до н. е., були відомі як найбільш войовничі – на початку II ст. н. е. вони змусили Римську імперію платити їм постійну данину. Цікаво, що одна з війн Римської імперії в II ст. н. е. називається «сарматською». У 166— 180 рр. Рим вів так звану Маркоманську війну з сарматами та германцями. Ця війна вперше після встановлення в Римі імперії виставила Рим як сторону, що змушена була захищатися на власній території. Війни сарматів з римлянами відбувалися з перемінним успіхом (у І—II ст. перемагали переважно сармати, 358—59 рр.— жорстока поразка, 374 р.— знову успіх і т. д.).

За часів правління імператора Траяна наприкінці І—II ст. н. е. у Подністров’ї римляни звели так звані «Траянові вали» проти наступу сарматів, а також інших союзних з ними племен – вірогідно, слов’ян і скіфів або їхніх об’єднань.
Вихід Риму до території сучасної України після захоплення Дакії зумовив посилення не лише військових, але й торгових контактів слов’ян та сарматів з імперією. У XII ст. автор «Слова о полку Ігоревім» згадує «часи Траянові» як час процвітання слов'ян.

У сарматів усі чоловіки і значна частина жінок були воїнами. Основу війська складала легка кавалерія, озброєна луками, списами та клинковою зброєю. З II ст. до н. е. у сарматів фіксуються загони катафрактаріїв — кіннота, озброєна довгими списами та захищена, часом разом із кіньми, важким захисним обладунком.

Археологічні дані свідчать, що системних етнічних змін на території України сарматські племена не спричинили. Як відзначає М. Грушевський в своїй праці «Історія України-Руси», «давніша скіфська людність перед сарматським натиском не зникла, лише сховалася під новою назвою головної орди, як раніше під назвою скіфів могли перебувати всякі інші різноплемінні підвладні народи. Під натиском сарматів одні племена могли відступити на південь або на північ, інші розпалися, а сформувались натомість нові племена, з попередньо відомих нам етнічних назв виринули старі, що були ними затерті. В результаті етнічний склад людності змінився значно менше, ніж її номенклатура» .

Як писав римський історик Амман Марцеллін, «алани (сармати) мало-помалу своїми постійними набігами виснажили сусідні народи і поширили на них назву своєї народності» . Алани згадуються в І ст. н. е. античними письменниками Плінієм Другим і Тацитом. За відомостями Аміана Марцелліна (ІVст.), сармати-алани здійснювали напади на грецькі колонії Боспорського царства, переважно на Фанагорію, Кінни та інші міста Тавриди. Марцеллін подає таку загальну характеристику аланів: «Були вони значно культурніші від гунів, гарні з виду, біляві, легкоозброєні, дуже войовничі та вільнолюбиві, любили дотримуватися в громаді рівності».
У III ст. н. е. алани заклали нові міста Сугдей (за вітчизняними літописами — Сурож, тепер Судак) і Аравда (тепер Феодосія), які стали важливими пристанями-базами аланів під час нападів гунів, а згодом, в IX ст., угорських і печенізьких кочовиків. За свідченням невідомого складача старовинних «Перипл» Чорного моря, Феодосія спершу називалася мовою таврів чи алан «Аравда», тобто «Місто семи богів» чи «Місто сімох світил (планет)».
У 375 році гуни завдали поразки роксоланам і аланам. У цій боротьбі роксолани й алани користувалися своїми військовими базами в Криму, зокрема в Сугдею (Судаку) і Феодосії, та перебували в Кримських горах, куди частина з них відступила під натиском.

Візантійський письменник Костянтин Багрянородний (X ст.) засвідчує, що алани-сармати не тільки самі були незалежними, але й перешкоджали хозарам мати зв’язок з Кримом. Поміж єпархіями під зверхністю візантійського імператора Лева згадується "Аланія” під номером 62, а за Палеолога Старшого "Аланська Митрополія” була під номером 74. Алани згадуються в історичних документах у Криму ще в XIV ст., коли там були "Аланські парафії”.

Укріплення на Перекопі, які будуються скіфами у III ст. до н. е., вже у І ст. до н. е. виявляються запущеними, що свідчить про замирення скіфів Криму із сарматами. Натомість виникають нові скіфські укріплення, але вже орієнтовані проти загрози з моря (спочатку понтійської і грецької, а пізніше — римської). Створюється дієвий союз сарматів із царськими скіфами. Роксолани з ІІ ст. до н. е. беруть активну участь у війнах на боці Скіфії в Криму. Антропологічні дослідження скіфського Золотобалківського могильника у Нижньому Подніпров’ї (І—II ст. н. е.) доводять, що чоловіки, поховані у цьому могильнику, були скіфами, а чимало жінок - сарматками, які, вочевидь, потрапляли до пізньоскіфського середовища внаслідок змішаних шлюбів.

Археологи фіксують зростання кількості сарматів у Криму в часи панування там пізньоскіфського царства (II ст. до н. е.— III ст. н. е.). Відбувається помітна "сарматизація” мешканців багатьох пізньоскіфських поселень у Криму, що надає їхній культурі у перші три сторіччя нашої ери своєрідного вигляду.

У цей час частина сарматів, які були, на думку вчених, найбіднішими, переходить на осілий спосіб життя і починає займатися землеробством. Після нашестя готів і гунів, тобто після IV ст. н. е., всі
сармати, що лишаються в Україні, переходять на осілий спосіб життя. У І ст. до н. е. фіксується посилення городищ зарубинецької культури у Середній Наддніпрянщині (Пилипенкова гора, Ходосівка, Бабина гора), у валах яких знайдено наконечники сарматських стріл. Це свідчить про непрості взаємини слов’ян і сарматів.
Значний тиск з боку сарматів у І ст. н. е. відчуває населення лісостепового межиріччя Дніпра та Дністра, де виявлено значну групу суто сарматських поховань. Однак, досить швидко слов’яни та
сармати перейшли до більш конструктивних відносин. Від контактів із слов’яно-скіфським населенням зарубинецької культури залежав добробут сарматів. Як і в часи скіфів, кочовики отримували прибутки від вивозу товарів, насамперед збіжжя, у грецькі міста північного узбережжя Чорного моря. Самі кочовики в обмін на це гарантували безпеку шляхів довезення. Згодом слов’яни і сармати асимілювалися настільки, що створився слов’яно-сарматський симбіоз — антський союз слов'яно-сарматських племен.

Таким чином, у перших століттях нашої ери відбувся процес осідання сарматів серед землеробів, про що свідчать поховання сарматів у ряді пунктів Київщини, Черкащини, Поділля, а також змішані зарубинецько-сарматські поховання — кургани. Частина сарматів проникла далеко на північ, у лісостепові райони України, де, ймовірно, змішалася з місцевою землеробською людністю.

Основна маса археологічних свідчень про просування сарматів належить до І ст. н. е. Сарматські племена в цей час розселяються на захід від Дніпра в басейнах річок Рось, Росава, Тясмин. Саме в цьому районі в перші століття нашої ери простежується найбільша концентрація сарматських могильників, що свідчить про систематичний характер поселень сарматів у Середній Наддніпрянщині.

 

Категория: Іісторія України коротко | Добавил: SovaVest (11.09.2009)
Просмотров: 3504 | Рейтинг: 4.5/2
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]