До радянської епохи в с. Ненадисі не існувало державних навчальних закладів — функціонували лише церковнопарафіяльні школи. ВХІХст. така школа була заснована протягом 1860-1861 рр. (в документах зустрічаються обидві дати) настоятелем місцевого Свято-Аннинського храму священиком о. Костянтином Іоанновичем Максимовичем. Фундатор школи був досвідченим наставником і служив у Ненадисі майже три десятиліття. З них 10 років він керував заснованою ним школою.

Протягом цього часу він виявив свої організаторські здібності — вже на початку свого існування школа досить активно розвивала свою діяльність. Перший час вона розташовувалася в оселі свого засновника і не мала окремого приміщення. Однак, її матеріальне забезпечення було на відповідному для того часу рівні — миряни на громадських зборах постановили щороку надавати школі по 100 крб. і документи не згадують про невиконання даної постанови, як це можна було бачити в документації багатьох інших приходів регіону. Спочатку в школі навчалося 30-35 хлопчиків — дівчаток не було зовсім. Згодом ситуація змінилася— в 1870 р. серед школярів було 30 першокласників та 10 першокласниць— це, очевидно, був той максимум, котрий поміщався у священицькій хаті.

Того ж таки 1870р. до Ненадихи прибув новий наставник місцевої парафії та школи— священик о. Іоаким Софронійович Левитський. Він мав певний досвід роботи з підростаючим поколінням, оскільки 9 років працював у Київській духовній семінарії. За його наставництва школа перестала тіснитися в оселі свого наставника і миряни під керівництвом о. Іоакима спорудили нову оселю для навчання своїх нащадків. Проте, як не дивно, поява нової шкільної споруди не призвела до збільшення числа школярів — навпаки, їх стало менше — 28 хлопчиків у 1880 р. Новим стало те, що з хлопчиків-учнів було створено хор, який співав у церкві.

Помітні зміни сталися за нового наставника — священика о. Павла Никодимовича Павловського. Він прибув до Ненадихи в 1882 р. і був наставником парафії та школи до початку І світової війни. (Тобто, завідував місцевим навчальним закладом щонайменше третину століття). За його настоятельства зміцніла матеріальна база школи — її стали утримувати не лише миряни, але й державний бюджет, котрий щороку надсилав на потреби навчального закладу 390 крб. Кардинально змінилася кількість учнів— вони заповнили все приміщення, споруджене за попереднього настоятеля. У 1900р. в даній школі навчалося 65 хлопчиків та 9 дівчаток. У 1910 р. їх було вже відповідно 84 та 31, а в 1915 р., не зважаючи на обставини війни, в школі с. Ненадихи налічувалося 90 першокласників та 28 першокласниць.

Зрозуміло, що такий стрімкий розвиток школи спонукав церковну владу до нагородження наставника церковнопарафіяльного навчального закладу Ненадихи. Отець Павло Павловський за довголітню плідну діяльність в парафії та школі був нагороджений набедреником та скуфією від імені київських митрополитів різного часу. А в 1913 р. про старанного пастиря повідомили до Санкт-Петербурга і йому було вручено золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви.

Крім того, місцевого священика і педагога було призначено членом  Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради — органу, під керівництвом якого перебувало понад сотню шкіл величезного Таращанського повіту, до якого належала й сама Ненадиха. В такому вигляді місцева школа зустріла проголошення радянської влади.