З історії освіти у Теліженцях - Все про Теліженці - Історія Тимошні - Каталог статей - Tetiy
Воскресенье
04.12.2016
13:13
Категорії розділу
Все про Тетіїв та тетіївщину [21]
Все про Бурківці [5]
Все про Високе [2]
Все про Галайки та Софіполь [2]
Все про Голодьки [2]
Все про Горошків [2]
Все про Денихівку [5]
Все про Дзвеняче [2]
Все про Дібрівку Дородку та Дубину [1]
Все про Кашперівку [3]
Все про Клюки [3]
Все про Кошів та Погреби [4]
Все про Михайлівку [1]
Все про Ненадиху [2]
Все про Пятигори та Одайполе [4]
Все про Росішки [2]
Все про Скибинці [3]
Все про Стадницю [2]
Все про Степове [2]
Все про Тайницю [1]
Все про Теліженці [3]
Все про Хмелівку [1]
Все про Черепин, Черепинку та Григорівку [1]
Форма входу
Новости загрузка новостей...
Тетиев
rp5.ua
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 261
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Мини-чат
200

Tetiy

Каталог статей

Главная » Статьи » Історія Тимошні » Все про Теліженці

З історії освіти у Теліженцях

Теліжинці мають оригінальну історію шкільництва, яка не схожа на історичний шлях шкіл у інших селах регіону. Справа в тому, що дане село, на відміну від сусідніх населених пунктів, не мало приватного власника і належало до порівняно рідкісних на Київщині державних маєтків. У таких маєтках школи XIX століття стали з'являтися не в епоху скасування кріпацтва (державних селян це не стосувалося), а значно раніше. Зокрема, в Теліжинцях школу для навчання писарів було засновано ще в 1838 р., а в 1843 р. проголошено приходською. А оскільки в абсолютній більшості сіл регіону навчальних закладів не було ще майже два десятиліття, то школа с. Теліжинець в цей період була справжнім "промінцем світла в темному царстві". Більше того, ця школа виділялася навіть серед собі подібних. Адже більшість таких писарських шкіл, заснованих в 40-х роках XIX ст., проіснували недовго. А школа Теліжинець витримала випробовування часом і функціонувала до радянської епохи, перетворившись з писарської школи на приходське училище В даному випадку назва "приходське" була суто умовною. Відкривала навчальний заклад не парафія, а держава. Вона ж і фінансувала дану школу — причому на рівні, в кілька разів вищому від утримання парафіянами дійсно парафіяльних шкіл у сусідніх селах. (Наприклад, у 1880 р. бюджет виділив на поточні потреби школи Теліжинець 500 крб., а церковнопара­фіяльні школи регіону обмежувалися сумами, в кілька разів меншими). Але оскільки професійні вчителі в першій половині XIX ст. були рідкістю, то в плані кадрового забезпечення ця державна школа недарма носила назву приходської— навчало дітей місцеве духовенство, зокрема, настоятелі місцевої Покровської церкви. Вони ж були і керівниками цих шкіл. Наприклад, з 1820 по 1849 роки настоятелем храму був священик о. Іоанн Федорович Креховський, який за свідченням документів з 1838 р. "при сельской школе занимал должность наставника". У 1843 р. за розпорядженням міністра державних маєтків Російської імперії писарську школу було перетворено на приходське училище, а керівником його так і залишився о. Іоанн Креховський. (В священика був чималий досвід у вихованні та навчанні підростаючого покоління — він був батьком семи дітей).

Далі у місцевої школи з'явився наступний наставник— протоієрей о.Лев Якович Львович. Він завідував навчальним закладом Теліжинець з 1849 по 1869 р., а згодом ще кілька десятиліть працював тут законовчителем— тобто, трудився на ниві народної освіти майже півстоліття! Довговічність працівників школи— також відмітна риса історії освіти села. Протоієрей Лев Львович мав вельми вагомий послужний список. Клірові відомості вказують, що настоятель Покровського храму с. Теліжинець "с 1849 по 1869 год проходил должность наставника и распорядителя местного приходского училища, бывшем в ведомстве Государственных имуществ, а с 1869 г. проходит должность законоучителя в сем же училище, переведенном в 1869 году в ведомство Министерства народного просвещения". За довголітню службу о. Лев мав чимало нагород — як від церковного, так і від освітянського начальства. Як священик, він був нагороджений набедреником, скуфією, камілавкою від імені київських митрополитів різного часу, мав архієрейські подяки, письмове благословіння Священного Синоду Російської Православної Церкви. А в 1891 р. на нього звернув увагу і сам російський монарх: "с соизволения Государя Императора и Святейшего Синода" о. Лев був возведений в сан протоієрея. (В ті часи протоієрей і в місті був рідкістю, а в сільській місцевості — просто унікальним явищем). Було відзначено і власне педагогічні заслуги священика. У1872 р. попечитель Київського навчального округу, якому підлягала школа с. Теліжинець, виклопотав у Священного Синоду РПЦ золотий нагрудний хрест для теліжинського пастиря і педагога. А в подальшому цей же чиновник, що керував державними школами кількох губерній, відзначив о. Лева ще й особистою письмовою подякою. Крім того, протоієрей о. Лев Львович став і кавалером державного ордену св. Анни III ступеня. Епоха наставництва цього заслуженого священика була надзвичайно яскравою сторінкою історії освіти села.

Школа с. Теліжинець мала і досить довговічних вчителів — не лише керівників. Наприклад, понад три десятиліття (для того часу це було на грані фантастики) у школі вчителював— Євфімій Іасонович Петрушевський. Коли школа була єдиною на цілу округу, то в ній навчалися діти не лише з даного села, але й усього регіону. Так, у 1863 р., коли парафіяльні школи в довколишніх селах лише зароджувалися, в навчальному закладі Теліжинець навчалося 53 першокласники та 29 першокласниць. Згодом, коли школи стали з'являтися повсюди, число учнів у школі с. Теліжинців навіть скоротилося. В 1880 р. тут налічувалося 40 хлопчиків та 27 дівчаток.

В архівах збереглися списки теліжинських школярів XIX ст. Один з них свідчить, що в 1862 р. в даній школі навчалося 45 першокласників. Наймолодшому з них (Василію Корнійчуку) було 8 років, проте серед школярів переважали діти 10-13літ. Більшість учнів була хлопчиками— Іван Бондар, Захар Моспан, Арсеній Заграюк, Опанас Жоха, Ксенофонт Сидорчук, Андрій Кучер, Яків Ткачик, Мирон Заєць, Василій Драч, Гордій Драч та інші. Очевидно, вимоги в школі були суворими — серед школярів не було жодного відмінника! Найкращі успіхи фіксувалися з арифметики та читання (тут переважали "двійки" та "трійки"), гірші— із Закону Божого та письма (восновному "двійки та "трійки")— оцінки виставлялися за п'ятибальною системою. Дівчатка (Марія Друзь, Стефанида Щур, Харитина Руденко, Любов Ситник, Агафія Снігур, Харитина Польова, Параскева Спасибі, Параскева Миколаєнко та ін.) навчалися ще гірше. По Закону Божому та арифметиці переважали "одиниці" та "двійки", а по читанню — "двійки; та "трійки").

З 1910 р. школа стала двокласною і знову стала помітно виділятися на тлі переважно однокласних шкіл Південної Київщини. В цей час в ній навчалося вже понад сотню першокласників — і знову не лише теліжинських дітей.

Категория: Все про Теліженці | Добавил: SovaVest (11.09.2009)
Просмотров: 593 | Рейтинг: 5.0/1
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]