Коліївщина - Все про Тетіїв та тетіївщину - Історія Тимошні - Каталог статей - Tetiy
Суббота
01.11.2014
03:49
Категорії розділу
Все про Тетіїв та тетіївщину [21]
Все про Бурківці [5]
Все про Високе [2]
Все про Галайки та Софіполь [2]
Все про Голодьки [2]
Все про Горошків [2]
Все про Денихівку [5]
Все про Дзвеняче [2]
Все про Дібрівку Дородку та Дубину [1]
Все про Кашперівку [3]
Все про Клюки [3]
Все про Кошів та Погреби [4]
Все про Михайлівку [1]
Все про Ненадиху [2]
Все про Пятигори та Одайполе [4]
Все про Росішки [2]
Все про Скибинці [3]
Все про Стадницю [2]
Все про Степове [2]
Все про Тайницю [1]
Все про Теліженці [3]
Все про Хмелівку [1]
Все про Черепин, Черепинку та Григорівку [1]
Форма входу
Новости загрузка новостей...
Тетиев
rp5.ua
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 181
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всего: 0
Гостей: 0
Пользователей: 0
Мини-чат
200

Tetiy

Каталог статей

Главная » Статьи » Історія Тимошні » Все про Тетіїв та тетіївщину

Коліївщина
Антифеодальна боротьба народних мас на Правобережній Україні зумовлювалася не тільки жорстоким феодально-кріпосницьким гнобленням, а й національно-релігійним утисками з боку шляхетської Польщі. Трудящі боролися не тільки проти феодальної експлуатації, а й за своє національне визволення, возз’єднання всіх українських земель.

Відомі українські історики В.Антонович і Я. Шульгін, спираючись на документальну основу, довели що гайдамаччина - це стихійний протест народних мас проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту.

Найбільші гайдамацькі повстання відбулися в 1732-1734, 1750 та 1768 роках. Широкий відгук повстання гайдамаків знайшла і на території сучасної Житомирщини. Так, у січні 1734 - року гайдамацький загін діяв під Бердичевом. Тоді ж селяни села Котельні разом з загоном гайдамаків зруйнували панський маєток, а населення містечка Чуднова підтримало боротьбу гайдамацького загону Г.Клобуцького. Документи свідчать, що гайдамацькі загони в 1750 році діяли практично по всій території Волині. Багато сіл і містечок Житомирського повіту та околиці Любара були охоплені гайдамацьким рухом. 9 червня повстанці в кількості 120 чоловік напали на Бердичів і розправились з шляхтою. Гайдамаки, спільно з селянами, нападали на шляхтичів і католицьких священників, знищували документи. Велику підтримку, вони знайшли серед селян та міщан Житомирщини. Вершиною гайдамацького руху стало повстання 1768 року відоме в історії під назвою Коліївщина, яке очолили М.Залізняк і І.Гонта.

У XVШ ст. На Правобережжі зародився соціальний рух , який увійшов в історію під назвою "гайдамаччина". В словниках відсутнє єдине визначення цього поняття, в одних гайдамаки - це учасники селянського повстання в ХVІІІ ст., в других - учасники національно-визвольних рухів на Правобережній Україні, в інших - запозичене з тюркських мов слово "гайде" що означає турбувати, гнати, тобто переслідувати, тікати...

Народні маси , у свідомості яких ще жили традиції козацької волі , не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини , а до "панів” залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв , а й унітарське духовенство. Гайдамацький рух об’єднав у своїх рядах незаможних селян втікачів , найманих робітників з ґуралень , млинів , фільварків , міщан , дрібну шляхту й нижче духовенство , але підтримували його найширші верстви українського населення.

Переважно гайдамаки діяли невеликими загонами , застосовуючи тактику партизанської боротьби , стрімкі й несподівані рейди у запорізьких степах , куди не сягала рука польських магнатів , та й чимало запорожців нелегально діяли у гайдамацьких зонах. Підтримку надавала й частина православного духовенства, яке вбачило в гайдамаках месників за кривди православної церкви і борців проти унії. Польська влада , не маючи достатньої кількості регулярного війська в Україні , зверталася по допомогу проти гайдамаків до Росії , застосовувала репресії проти запоріжців , коли ті приїздили на Правобережжя; часом польські команди , переслідуючи гайдамаків , заходили на запорізькі землі й руйнували села й зимівники. Все це загострювало взаємну ворожість.

Гайдамаки , які спочатку викликали у правобережної шляхти тільки легке роздратування , поступово перетворилися на головну загрозу для неї. Однією з причин зростання їхньої численності було закінчення 15-20 річного терміну звільнення селян від повинностей. Після стількох років свободи багато селян не бажали миритися з раптовим закріпаченням і приєднувалися до гайдамаків. Польська армія не була великою перешкодою для втікачів. Через небажання шляхти фінансувати її військові сили Речі Посполитої зменшилися до 18 тис. чоловік. Із них 4 тис. закріплювалися за Правобережною Україною , чого було замало , аби утримати порядок. Але чи не най вирішальним чинником, що сприяв зростанню гайдамаччини , було сусідство із Запорозькою Січчю , з якої надходили постачання, людське поповнення і – що найважливіше – досвідчені ватажки.

Особливу небезпеку гайдамаки для шляхти являли тоді, коли поляки втягнулися в міжнародні конфлікти й кризи. Так, у 1734 р. коли росіянами й двома польськими фракціями точилася боротьба навколо обрання нового короля Польщі, сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Верлан зібрав близько тисячі гайдамаків і селян у сформуванні на взірець козацьких загони і розпочав великий грабіжницький похід Брацлавщиною та Галичиною. Врешті польське військо змусило його втекти до Молдавії. Підбадьорені успіхами Верлана, стали виникати інші гайдамацькі ватаги, які намагалися перевершити його. Польська шляхта, проте, відповідала ударом на удар. Вона підкупом схилила знаного гайдамацького ватажка запорожця Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітчизників. Протягом кількох років удавалося Чалому виконувати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці. У 1750 р. гайдамацькі заворушення знову значно посилилися. В самій лише Брацлавщині було сплюндровано 27 міст і 111 сіл. Тільки завдяки новим військовим підкріплення удалося придушити гайдамацький рух.

Гайдамацький рух на Правобережжі України , в який втягнулися значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, послаблював режим польсько-шляхетського панування, став справжньою школою мужності кількох поколінь українських селян.

У 1768 році на Правобережжі вибухнуло найгрізніше народно-визвольне повстання - Коліївщина. Головними діючими особами Коліївщини стали гайдамаки та й взагалі весь гайдамацький рух. Цьому сприяли такі обставини. Магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші повинності. Для більшості селян закінчувалися пільги , і вони знову потрапили у феодальну кабалу. Отже , число незадоволених, готових силою відбивати наступ панів значно росло. Посилилися національно-релегійні утиски. Спроби віруючих захищати православні церкви і монастирі, повернутися від унії до православ’я жорстоко каралися. На початку 1768 року під тиском царського уряду польський сейм прийняв постанову про формальне зрівняння у правах з католиками населення православного й протестантського віросповідань. Це викликало протест з боку найреакційнішої частини магнатів і шляхти. Під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав у м. Барі на Поділлі вони утворили конфедерацію. Дії загонів конфедератів вони на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков. Це переповнило чашу терпіння українського народу і вкрай загострило соціальну й національно-політичну ситуацію. Для боротьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в боротьбі проти шляхти. Поширювались чутки про те, що Катерина 2 нібито видала "золоту грамоту”, якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатських і католицьких священиків. Навесні 1768 р. селяни Правобережної України почали громадитися у загони, до них приєдналися запорозька голота. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Великий загін козаків і селян очолив Максим Залізняк.

Ватажок майбутнього повстання народився в сім’ї селянина-кріпака в м. Медведівки на Черкащині. За молодих років він пішов на Запорозьку Січ, де наймитував, працював на рибних промислах, ходив на заробітки до Очакова. Зберігся опис його зовнішності :”Максим Залізняк, от роду 28 лет, росту большого, долголик, волосы темнорусые, глаза серые ”. Повстанці високо оцінили особисту мужність Залізняка і обрали його, за давнім козацьким звичаєм, полковником. Залізняк, як і інші керівники повстання, вірив чуткам про визвольну місію російського війська на Правобережній Україні, а тому заявляв, що діє з відома Коша Війська Запорозького, а також російського командування. У цьому дусі було виготовлено ряд указів, які розповсюджувалися серед правобережного населення.

У другій половині травня повстанське військо під проводом Залізняка вирушило у похід по Правобережжю. Розпочалося велике народно-визвольне повстання - Коліївщина ( ця назва, очевидно, походить від слів "кіл”, "колоти”, "колій”). Повстанські сили безперервно зростали. Народні месники визволили Медведівку, Жаботин, Смілу, Корсунь, Богуслав, Лисянку та багато сіл на Чигиринщині, Смілянщині, Уманщині. За кілька тижнів повстання охопило південну Київщину , Брацлавщину, перекинулось на Поділля і Галичину. Залізняк та його отамани оголосили звільнення селян від влади польської шляхти, скасували панщину та інші феодальні повинності. Повстанці знищували феодалів, орендарів, лихварів, захоплювали і спалювали панські маєтки і замки, ділили шляхетське майно. У селах йшов перерозподіл фільваркових полів і лісових угідь місцевої шляхти. Майже повсюдну формувалися органи селянсько-козацького самоврядування. У багатьох староствах і ключах правобережних земель влада польської шляхти практично перестала існувати. Шляхта, орендарі, старости, ксьондзи, уніати кинулися до міст, сподіваючись за мурами магнатських фортець сховатися від народного гніву. Багато їх зібралося в Барі, Кам’янець-Подільському, Білій Церкві, Умані та інших містах.

На початку червня повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому і була одним із центрів польсько-шляхетського панування і поширення католицизму та уніатства на Правобережній Україні. Уманська фортеця мала міцні укріплення, в’їзд до неї охоронявся гарнізоном піхоти, а саме місто - полком надвірних козаків. Саме їх і було вислано проти повсталих, однак сотник цього полку Іван Гонта разом з козаками перейшов на їхній бік. 9 червня двохтисячний загін, очолюваний Залізняком, розпочав облогу, а потім, спільно з козаками Гонти, штурм міста . Обложені опинилися в скрутному становищі, і вже наступного дня уманський губернатор погодився здати місто. Повсталі вчинили розправу над шляхтою, єзуїтами, багатіями, знищили документи, що узаконювали повинності селян, захопили багато зброї, боєприпасів і майна.

Після взяття Умані повстанці розташувалися табором поблизу міста. Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень, очолюваних сотниками, у нього підтримувався відповідний порядок, запорозькими козаками проводилися військові навчання. На раді Залізняк був проголошений гетьманом і князем смілянським, а Гонта - полковником і князем уманським. Вони виявили себе справжніми керівниками, яким повсталий народ доручив усю повноту влади на визволеній території України. Залізняк почав розсилати у різні райони Правобережжя універсали, які відбивали соціальні настрої повстанців. Зокрема, деякими з них він призначив урядовців у містечках та селах і надав їм право розправлятися з гнобителями, порядкувати, судити і карати.

У травні-червні від головних сил повстанської армії відоокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. Загін Микити Швачки і Андрія Журби здобув Фастів і, спираючись на цю свою резиденцію, визволив значну частину Київщини. У районі Канева, Черкас, Медведівки, Крилова діяли повстанці, очолювані Семеном Неживим. Загін Павла Тарана визволив Тетіїв, Володарку і навколишні села. Гайдамаки, якими керував Іван Бондаренко, вели боротьбу на півночі Київщини. На Поділлі та Волині діяли загони Сави Позіхайла, Максима Максимова, Микити Москаля та інші. На Брацлавщину вступив загін під командуванням Василя Шила. Він одержав від Залізняка завдання розташуватися поблизу турецьких володінь і не допустити татар на допомогу конфедератам. Сутички повстанців із татарськими загонами біля Балти, Голти, Паліевого озера призвели до загострення відносин Туреччини з Росією. У цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну територію.

Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не тільки шляхетської Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом українських селян народні маси стали підійматися на боротьбу. В особливому занепокоєнні перебуває царський уряд, невдоволений посиленням антифеодального руху на всіх українських землях, участю у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів.

Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того, щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти гайдамаків. Тим паче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом. Доля Коліївщини була вирішена. Генерал Кречетник, який командував російськими загонами, отримав наказ від Катерини ІІ негайно придушити повстання. Російські війська за наказом приступили до каральних акцій над гайдамаками. Російські офіцери скористались тим, що повстанці вважали російське військо своїм союзником, по - зрадницькому захопили їхніх ватажків Залізняка і Гонту запросивши їх на банкет. І вони прийшли нічого не підозрюючи і були заарештовані. Далі російські війська кинулися на гайдамацький табір. В кінці липня 1768 року повстанці без своїх ватажків потерпіли поразку. Протягом липня-серпня 1768 року була розгромлена більшість повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі. Свідки повідомляли, що страта відбувалась над глибокою ямою, засуджених клали на колоду, рубали голову і кидали в яму. Після припинення вбивств кожного десятого повсталого "значкували"  - відрубували праву руку і ліву ногу, або навпаки. Судилище в Кодні продовжувалось до 1772 року, а потім було перенесено до містечка Троянів на Житомирщині, а згодом в місто Тетіїв. Гонта був переданий до рук польської влади, а Залізняк разом з 250 полоненими гайдамаками був приговорений до смертного вироку, але в останню мить за таємним приказом вирок змінили на довічне заслання до Сибіру. 3 нечуваною жорстокістю польсько-шляхетський уряд розправився з Гонтою. Він був страчений в його рідному селі Серби Могилів-Подільського району Вінницької області після жорстоких тортур. Решту учасників повстання, яких не стратили заслали до Сибіру. Польська військово-судова комісія засідала спочатку в містечку, щодня, де було знищено близько трьох тисяч, чоловік. Та жахлива розправа над повстанцями не спинила боротьби народу. Зворушення селян тривали. На початку 80-х років ХVІІІ ст. з новою силою розгорнулась боротьба народних мас Правобережної України проти польсько-щляхетського гніту.

Народно-визвольне повстання 1768 року потрясло польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її возз’єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно надовго збереглося у народній пам’яті й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращих своїх творів - поему "Гайдамаки”.

Різноманітних форм набирала антифеодальна боротьба й на західноукраїнських землях. Селянство і міська біднота Закарпаття активно боролися проти феодально-кріпосницького гноблення та іноземного поневолення під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. Селянські маси Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття відмовлялись відробляти панщину і сплачувати податки, захоплювали панські землі, майно тощо, вдавалися до фізичних розправ над гнобителями та збройних виступів. Слід відзначити повстання с. Мшанці Теребовлянського Руського воєводства (1717 р.), Долинського староства (1740 р.), сіл Обертин (1744 р.) і Космач (1749 р.) на Прикарпатті, сіл Хащів і Вовче (60-і роки) на Самбірщині, Східної Галичини (1769 р.) та багатьох інших.

Українська історія зазнає ще багато народних повстань, що свідчить про непокірність українського народу.
Категория: Все про Тетіїв та тетіївщину | Добавил: SovaVest (11.09.2009)
Просмотров: 1539 | Рейтинг: 5.0/2
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]