і

      Село Стадниця одне із багатьох сіл Тетіївського району що на Київщині. Село розмістилося на трьох мальовничих горбах на південь від районного центру на відстані 18 кілометрів та на півдні Київської області на відстані 180 кілометрів від столиці України. Загальна, площа населеного пункту становить 3009,4 га. Всього земель в межах населеного пункту 388.2 га. У 1995 році було проведено розпаювання земель колишніх КСП, в тому числі і КСП «Стадниця». 456 членів КСП набули право власності та отримали  власність майно та земельні частки (паї) загальною площею 1907,21 II га ріллі.

      На території сільської ради знаходиться орнітологічний заказник площею 27 га «Млинський став», а також гідрологічний заказник площею 10,5 га «Бабині Лози», звідки бере витоки річка Гнилий Тікіч.

      Біля села Стадниця сходяться межі трьох областей: Київської, Черкаської та Вінницької. Подейкують, що саме тут знаходиться географічний центр України.

      У населеному пункті розміщено 411 двір, з яких 10 відсотків - це двори, в яких постійно не проживають. Загальна кількість мешканців села 804 чол. з них:

до 18 років - 177 чол.

від  19 до 28 років - 11 чол.

від 29 до 39 років - 109 чол.

від 40 до 49 років - 94 чол.

від50 до 60 років    -   117 чол.

понад 60 років   196 чол.

      У населеному  пункті проживає  8 багатодітних сімей, в яких виховуються по троє і більше дітей.

      Гориста місцевість і яри села Стадниці - відроги Придніпровської гряди. Чорноземні родючі ґрунти, на яких росли розкішні трави, в сиву давнину приваблювали тварин. За переказами, тут випасались великі табуни (стада) диких коней, тому й населений пункт, який  тут виник згодом стали називати Стадпицею.

      З того часу пройшло багато років. В період розширення Польсько - Литовської держави, Правобережна Україна була загарбана Річчю  Посполитою  і  село  Стадниця  опинилося  у  володінні     польсько-литовського князя Сангушко, згодом перейшло у володіння Ледуховських, а ще пізніше стало власністю Острозьських.

      У 1797 році Стадниця була куплена Вікентієм Рогозінським (батько його Антоній)  був багатий та заповзятий поміщик, у володінні якого були землі, розташовані в 16 селах в тому числі і у Стадниці. Крім землі пан Рогозінський мав цукрові заводи, сади, риболовні ставки, цегляні заводи та корчми, маєтки. Найкращий маєток був у нього в селі Стадниця, де він найбільше перебував, бо полюбляв гучні гуляння та розваги. Згодом все багатство пана Вікентія Рогозінського перейшло у володіння внука Ернеста Антоновича Рогозінського.

         В 1911 році Ернест Антонович Рогозінський побудував у селі невелику  ґуральню   потужністю 30 декалітрів спирту сирцю на добу. Ця   ґуральня збереглася до наших часів, але на даному етапі це потужне промислове підприємство, яке виробляє в середньому  1350 декалітрів спирту  на добу.

      Після початку імперіалістичної війни. Багато жителів села пішло воювати, мало вернулось їх назад. Для селян та пана Рогозінського настали тяжкі часи.

      В 1917 році було скинуто царя, тимчасовий уряд тримався не міцно. З фронту повернулись революційно настроєні солдати. Рогозіпський залишив свій маєток і втік за кордон. У 1923 році в цьому маєтку розмістилася сільськогосподарська комуна, головою якої був Лаврик Василь. Складалася вона з 12 сімей.

      В 1927 році в селі була організована партійна організація, Першим її секретарем був Панчук Сергій Петрович Під його керівництвом комуністи розгорнули політично-масову роботу, роз’яснювали бідняцьким і середняцьким масам Закони Радянської влади та Постанови партії. З ініціативи комуністів у 1928 році був організований ТСОЗ, який налічував 25 членів селян, які спільно обробляли землю своїм інвентарем.

      З 1928 по 1935 рік у Стадниці (в одному з будинків колишнього маєтку пана Рогозінського) працював зоотехнікум свинарства, що готував спеціалістів сільського господарства. Пізніше на базі зоотехнікуму працювала авто школа, що готовила висококваліфікованих водіїв

      Налагоджувалось і культурне життя селян. Ще в 1925 році була організована комсомольська організація, яка вела масову політичну роботу серед молоді, антирелігійну пропаганду. Першим комсомольцем та секретарем був Крет Петро Дементійович, який разом з членами комсомольської організації (їх налічувалось 26 осіб) активно включився в боротьбу з куркульством.

      У 1929 році під керівництвом комуніста Василя Івановича Лаврика був організований колгосп ім.Будьонного, головою якого буй обраний сам Лаврик В.І.

      Найстрашніша «чума» в історії людства - голод 1932-1933 роки,
забрала близько 365 життів. В пам’ять про цю страшну трагедію, в селі
Стадпиця    н    1992   році було   встановлено   на сільському цвинтарі пам’ятний знак   жертвам голодомору.

      Напад гітлерівської Німеччини і тимчасова окупація села Стадниці, як і багатьох інших сіл, принесли нашому народу тяжкі дні і серйозні випробування. 267 жителів села пішли на боротьбу з німецько фашистськими загарбниками. З них 132 воїни не повернулись до своїх домівок. Як згадка про них в селі побудований пам’ятник воїнам визволителям, біля якого па плитах викарбувані їх імена. На даний час у селі проживає три ветерани війни.

      Після закінчення війни село почало швидко відбудовуватись. У 1952 році в селі було відкрито середню школу. Спочатку вона розмістилась у будинку колишнього маєтку пана Рогозінського. Згодом у 1974 року була побудована середня школа на 500 місць, яка працює і нині.

      Село Стадниця багате чудовими людьми, які славляться трудовими здобутками. Багато з них нагороджені орденами та медалями. Повагою односельчан користуються родини: Руденко Віталій Самойлович та Ганна Дмитрівна, Минько Григорій Никифорович та Катерина Никифорівна. Жуковський Віктор Антонович та Юлія Петрівна, Яворський Микола Михайлович та Наталія Іванівна..

      Економіка населеного пункту представлена промисловим
підприємством - ДП «Стадпицький спиртозавод», СТОВ «Дібрівка Агросервіс», 'ГОВ «Агрофірма «Хліб України», СФГ «Світанок», СФГ
«Стадниця».      

      У 2011 році ДП «Стадпицький спиртовий завод» відзначатиме 100 літній ювілей свого існування.

      Сільськогосподарські підприємства велику увагу приділяють культурі землеробства, в основному спеціалізуються на вирощуванні зернових культур та цукровою будяка. У СТОВ «Дібрівка Агросервіс» займаються вирощуванням ВРХ та свиней.

      Соціальна сфера села складається ; НВО «Стадницька ЗОШ 1-111 ступенів дитячий садок», в якій навчаються 134 учнів та 29 дітей дошкільного віку відвідують дитячий садок, що працює при школі.

Фельдшерсько - акушерський пункт, сільський будинок культури та бібліотека, три приватні магазини, відділення зв’язку та філіал Тетіївського відділення Ощадбанку.

      Населений     пункт     в  2004     повністю  газифікований   на кошти жителів села.

      Всього працюючих в установах та підприємствах села    290 чол.

      На території села діє УПЦ Свято Різдва Богородиці.

      Основним завданням   на перспективу є будівництво та реконструкція доріг по вулицях села   та будівництво водопроводу.