Михайло Дорошенко належить до старовинного шляхетного козацького роду.
Коли народився, де здобув освіту і де пройшли його юнацькі роки,
достеменно не відомо. Відомо лише, що він з молодих літ перебував на
Січі, де швидко зайняв чільне місце серед козацької старшини. Дорошенко
під час гетьманування Петра Сагайдачного полковником брав участь у всіх
його походах, відзначився в поході на Москву та в битві під Хотином.
У походах виділявся не лише відвагою і рішучістю, а й добрим знанням військового мистецтва, що особливо цінувалося козаками.
Гетьманом Михайло Дорошенко обирався тричі. Вперше гетьманську булаву
йому вручили в 1623 році, після Оліфера Голуба. Польський король Ян
Собеський характеризував його так: „Дорошенко - полковник доброї
репутації у молодців за свою відвагу й королю і Речі Посполитій завжди
зичливий”.
У 1624 році оця „зичливість” двічі коштувала йому булави. Справа була в
тому, що поляки відкинули план демобілізації козаччини, підготовлений
ще Сагайдачним. Дорошенкові довелося вписати в реєстр лише шість тисяч
козаків, в основному заможних. Решту їх він спрямував на Січ, звернувши
увагу козацької маси на турецькі справи. Щоби заспокоїти козацтво та
зайняти їх справою, Дорошенко приступив до будівництва флотилії з 80
чайок з якою і направився до берегів Босфору.
Похід вдався блискуче. За свідченнями французького і англійського
послів, козаки спалили найбагатші околиці Стамбула: Буюк-Дере,
Ані-Кіой, Стенію, добре пошарпали обидва береги Босфору і спокійно
повернулися у Чорне море.
Сам султан Амурат організував за гетьманом погоню. Та козацька
флотилія, побачивши погоню, не злякалася і вишикувалася бойовим
порядком до бою. Султан так і не наважився розпочати морську битву.
У липні 1624 року флот гетьмана зі 150 чайок знову з’явився під
Стамбулом. Спаливши Фарос, гетьман повів козаків на штурм арсеналу. Три
доби козаки штурмували стамбульську фортецю, а потім відступили в море.
Та ненадовго, бо вже у серпні знову штурмували Ані-Кіой. Козацькі
успіхи у боротьбі з самим султаном породили у кримського хана бажання
добитися незалежності від Осяйної Порти.
24 грудня 1624 року Дорошенко укладає союз з кримським ханом
Шагін-Гіреєм і починає вести власну міжнародну політику. Та його
бажання жити в мирі з поляками і намагання останніх звести до мінімуму
козацький реєстр не знаходили підтримки рядових козаків, і січове
козацтво змінювало гетьманів безперестанно. Тож і Дорошенко обирався і
переобирався гетьманом в 1623 і 1624 роках.
Втретє гетьманську булаву він прийняв 5 листопада 1625 року з рук Марка
Жмайла, якого козаки позбавили гетьманського чину у зв’язку з
укладенням ним Коруківської угоди з поляками. Після успішної для Польщі
Хотинської битви та смерті Сагайдачного, поляки набрались великого
гонору і геть відкинули всі раніш укладені угоди і надані українцям
обіцянки. Нестерпні умови Коруківської угоди – тому приклад.
Ставши знову гетьманом і замирившись з поляками, Дорошенко, як і
належало за угодою, став складати козацький реєстр і знову розпочав
свою політичну гру. Маючи „вічний мир” з султаном та, як сподівалась
шляхта, приборканих козаків, Річ Посполита розпочала з’ясовувати
стосунки зі шведами. Цією ситуацією і вирішив скористатися Дорошенко.
Десь у середині грудня козацька ескадра вийшла з Дніпра і направилась
до турецького узбережжя.
Цей морський похід ескадри (за деякими даними, понад 300 чайок) видався
надзвичайно важким. Вже під Очаковом козаки вступили в бій з
20-галерним турецьким флотом, але зуміли прорватися до моря. Турецький
флот переслідував козаків, та Дорошенко у штормову погоду відірвався
від погоні і добре пройшовся турецьким узбережжям.
З-під Босфору козацький флот повернувся до Дніпра. Біля нинішнього
острова Майський їх підстерегла турецька ескадра, але козаки пробилися
до лиману, втративши в бою лише кілька чайок.
Навесні 1626 року по Україні поширилася чутка, що Дорошенко повів в
море 1000 чайок. Але насправді в море вийшло 60 чайок. Козацька ескадра
дійшла до гирла грузинської ріки Ріоні і тут, поблизу Поті, в бою з
турецькою ескадрою зазнала поразки. Близько 20 чайок було знищено, а
більше 10 взято в полон разом з екіпажами. Пізніше гетьман Дорошенко
заявив полякам, що нічого спільного з організацією цього походу не має.
Можливо, так воно і було, а може і інакше, але гетьману визнавати
поразку свого флоту було не з руки.
Турки по-своєму оцінювали морські походи запорожців. Скориставшись
польсько-українською, а за нею польсько-шведською війнами, вони двічі в
1624 році направили кримського хана в Україну. Весною 1626 року хан
Мухамед-Гірей разом з Буджацькою ордою безкарно дійшов аж до Галичини.
А вже через кілька місяців кримський принц Нуреддін-султан взявся з
ордою дійти до Києва. Михайло Дорошенко, спішивши запорожців з чайок на
сушу, разом з кількома київськими полками зупинив орду під Білою
Церквою, а потім розгромив її вщент. Полягло ординців там більше 10
тисяч. Хроністи стверджують, що такого розгрому татари не зазнавали вже
давно. Про самого ж Дорошенка розповідали, що він особисто вів військо
до бою і своїм списом вбив вісім ворогів.
Після цієї поразки турки і татари взялися відбудовувати свої фортеці в пониззях Дніпра. Особливо зміцнювали Аслан-Кермен.
Але гетьман Дорошенко з цього приводу мав іншу думку і миритися з
закриттям собі дороги до моря не збирався. Сформувавши ескадру чайок та
сухопутний корпус, він навесні 1628 року повів їх на турецьку фортецю.
Вдарив одночасно з Дніпра і зі степу. Сучасники стверджували, що бій
тривав цілий день і ніч, в ході якого козаки „вирубали залогу до ноги”.
Ця перемога відкрила не лише запорожцям, а всій Україні шлях до моря.
Якби Михайло Дорошенко, як, до речі і другі гетьмани, у відвойованих
фортецях на Дніпрі виставили свої гарнізони, то так би воно і сталося і
могло би значно змінити всю політику взаємовідносин України з Кримом і
Стамбулом. Та гетьман спокусився внутрішньо-кримським конфліктом
претендентів на престол хана і вирішив, що краще для Січі мати
залежного від них володаря Криму.
Відновивши союз з ханом Шагін-Гіреєм, Михайло Дорошенко на чолі
козацького корпусу увійшов у Крим. Розбивши під Бахчисараєм війська
Джанібек-Гірея, гетьман разом з татарами підійшов до Кафи і спочатку
почав тіснити військо Кантемира, відбив у нього 22 гармати, що були
колись захоплені ним у битві при Цецорі.
Але в останню мить татари зрадили Дорошенка, примирилися між собою і
спільно вдарили на козацький корпус. У цій битві гетьман Дорошенко
загинув геройською смертю, і, за деякими даними, разом з ним загинув і
хан Шагін-Гірей. В архівах є свідчення, що Джанібек-Гірей голову
Дорошенка настромив на списа і виставив на фортечному мурі Кафи.
Втративши гетьмана, козацький корпус все-таки зумів зі всіма своїми
гарматами успішно пробитися на Січ.
Так завершилось славне, наповнене лицарськими подвигами, життя одного
із найталановитіших і звитяжних гетьманів - флотоводців України. В
народі про Михайла Дорошенка складено багато пісень і дум. Його рід у
подальшому дав чимало славних козацьких полководців.
В особі гетьмана Михайла Дорошенка ми маємо видатного флотоводця, який
своїми походами і перемогами на морі і суші значно зміцнив авторитет
козацького флоту України. Український флот став предметом постійних
міжнародних переговорів найсильніших імперій світу.