ВИГОВСЬКИЙ ІВАН (1657-1659рр.)

Іван розпочав писарську кар'єру в Луцьку у 1626-1640рр. З 1648р. Виговський - генеральний писар Б.Хмельницького. Після смерті Хмельницького Виговський обраний наказним гетьманом. Одночасно московський цар почав рішучий наступ на права й привілеї автономної України, маючи на меті не тільки обмежити, але й зовсім ліквідувати цю автономію. Перед українцями були поставлені вимоги підкорення української церкви московському патріархату, на Україну прийшли московські воєводи та гарнізони. Тому 16 вересня 1658р. у Гадячі Виговський підписав трактат, за яким Україна мала укласти союз із Польським королівством та великим князівством Литовським як велике князівство Руське. Входячи у вищезазначену унію, Україна забезпечувала собі повне внутрішнє самоврядування, отримувала право мати свою скарбницю, військо, монету, суди, державні установи, тощо. На території Речі Посполитої мала бути скасована церковна унія, відновлювалися церковні суди, було обіцяно повернути усе конфісковане церковне майно. Передбачався широкий розвиток освіти та української культури, гарантувалися свободи друку й слова та відкриття друкарень.
Після цього московські війська рушили на Україну. Проте 17 липня 1659р. у битві на річні Соснівці під Конотопом московське військо було розгромлене, а воєводу князя Пожарського - вбито.
На жаль, гетьману не вдалося закріпити свою перемогу. Прибічники відносин з Москвою за обіцяні московським царем землі фактично зрадили свого гетьмана. У 1659р. Виговський зрікся булави.

Останні дні Івана Виговського.
Іван Остапович Виговський – видатний український державний, політичний і військовий діяч, гетьман України в 1657-1659 роках, прихильник державного суверенітету України у складі Речі Посполитої. В підручниках радянського часу писалося: "Зрадник гетьман Іван Виговський втік до Польщі і там згодом був убитий". Проте це не так. Загинув гетьман від польської кулі під селом Вільхівець недалеко від Лисянки...

1663 рік став переломним в історії України. У червні того року під Ніжином відбулася Чорна рада, в якій взяли участь не лише козаки, а й прості люди – чернь. Рада вирішила: оскільки гетьман Павло Тетеря віддався полякам, оберемо свого – лівобережного гетьмана. Вибір припав на московського догідника, кошового отамана Війська Запорозького Івана Брюховецького.

Між Тетерею і Брюховецьким розгорілася боротьба за гетьманування над усією Україною. Польський король надав Тетері військову підтримку, зокрема гарматами, місцем розташування яких стала Лисянка. Вона була на той час визначним замком, що стояв на шляху татарських нападів на Україну.

А тим часом пропольська політика Тетері викликала ненависть до нього українців. Запорожці захвилювалися. А навесні 1664 року вони вийшли з Лугу і вступили в Лисянку.

На той момент позбавлений гетьманства ще 1659 року Іван Виговський був в Україні. Йому було надано звання сенатора і посаду Київського воєводи, але гетьман Тетеря підозрював, що Виговський прагне знов отримати булаву. Більше того, він підозрював його у зв’язку з антипольськими повстанцями.

Перебуваючи у Фастові, Іван Виговський надіслав козацькому товариству універсал, в якому відкидав чутки, що нібито він хоче стати знову гетьманом. Він закликав козаків обрати замість Тетері нового гетьмана – такого, якого товариство собі уподобає.

В бою під Білою Церквою загинув один із керівників повстання проти Тетері Степан Сулима (Сулимка). До рук полковника-поляка Маховського потрапили сподвижники Сулими. Опівдні сонячного березневого дня 1664 року полковник Маховський з невільничим обозом зупинився перед головною брамою зайнятого повстанцями Лисянського замку.

На вимогу відкрити браму із башти пролунали постріли. Маховського це не злякало. До роботи приступив французький мінер Дювальє. Разом з помічниками він заклав під браму кілька мін, які щойно почали застосовуватися у польському війську. Пролунав вибух, і брама впала. Нападники увірвалися до замку. Бій був короткий. Невелика козацька залога не змогла протистояти кільком сотням драгунів, бо Лисянський полк наклав головою під Білою Церквою.

Кати Маховського чинили полоненим допит. Результати його задовольнили полковника. Дарма, що не взяв живим Сулиму. Зате які неоціненні свідчення проти воєводи і сенатора Виговського!

А в той же час у супроводі козацького почту сенатор Виговський прибув до Корсуня. На старшинській раді він намагався спростувати висунуті проти нього звинувачення. "Ви не судді, – шаленів Виговський. – Ви не маєте права чинити мені вирок! Я – воєвода і сенатор Речі Посполитої, мене може судити лише король і сенат. Їхньому суду я повністю підкоряюся, а вашого не визнаю!"

Даремними були його намагання. Доля сенатора була вже вирішена. За наказом Тетері Виговського було передано польському військовому суду і невдовзі він постав перед очима Маховського.

Сидячи за столом, полковник манірно доторкнувся губами до келиха з чеським пивом:

– До лисянського каземату його, – і грайливо глянув на гетьмана. – Ні, у степ... – І ліниво махнув рукою сторожі. За тодішнім звичаєм термін "у степ" означав розстріл. Сталося це 27 березня 1664 року під стінами Вільхівця (нині – Звенигородського району).

Після розстрілу тіло гетьмана було перевезено до Галичини і поховано у Великому Скиті біля с. Рудка Гніздичова (на думку деяких дослідників, у Скиті Манявському).