Наприкінці 50-х рр. VI ст. у Північне Причорномор'я вторглися кочові орди аварів. Спочатку вони напали на народи Приазов'я, а потім на антів, розпочалася тривала війна. Союзником антів у цій війні стала Візантія. У результаті війни склавини — союзники антів — потрапили під владу аварів, а антське об'єднання не витримало ворожого натиску й розпалося. Тому саме ім'я антів зникло зі сторінок античних джерел.

У другій половині VI ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв'язку з приходом у Східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу — аварський каганат, підкоривши переважно слов'янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели до занепаду Антської держави.
Фактично, починаючи з 602 p., анти в історичних джерелах не згадуються. Разом з тим склавіни фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угруповання, які проживали на території України у VI—IX ст. Тому цілком закономірно, що етнонім «склавіни» трансформувався у «слов'яни».
Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров'ї, якому судилося стати колискою нового етапу розвитку населення України.

Авари - державне утворення типу «варварських імперій». Його ядром був союз тюркомовних племен аварів і підкорених ними угрів, ефтамітів, аланів та інших племен. Займав територію Урало-Каспійських степів. Звідси 557, перейшовши Волгу, аварська орда на чолі з ханом Баяном увірвалась до пвнічного Причорномор'я і підкорила місцеві племена. В 558 авари завдали поразки антсько-полянській державі. У 50—60-х рр. 6 ст. авари розгромили гепідів Трансільванії, захопили землі Потисся і Середнього Подунав'я та підкорили племена місцевих склавинів. Відтоді головним об'єктом авар, експансії, у якій брали участь і залежні від аварів слов'яни Центральної Європи, стають балкано-дунайські володіння Візантії. Захопивши землі савірів та інших європейських племен, авари утворили власну державу з центром у Паннонії. Спираючись на укріплену систему панонійських фортець («хрін-гів»),  Аварський каганат вів запеклі війни з Візантією, франками, лангобардами, слов'янами, грузинами та іншими народами. Грабіж, походи проти сусідів, військ, підпорядкування різних племен та підкуп їх племінної верхівки становили основу існування Аварського каганату. Екстенсивне кочове скотарство, слабка економічна база зумовлювали внутрішню слабкість і хисткість його державного організму. Затяжні війни, хоч і принесли великі перемоги в Далмації, Ілірії та Мідії, спричинили ослаблення каганату. В 7 ст. почався розпад Аварського каганату Жорстока боротьба західних слов'ян проти аварів поклала край їх пануванню на території Чехії і Моравії. Ускладнення зовнішньополітичної ситуації, міжусобиці та боротьба за владу серед авар, знаті сприяли остаточному занепадові каганату. В серед. 7 ст. авари були витіснені з Північного Причорномор'я, а Паннонія опинилася під впливом новоутвореної держави — Болгарського царства та князівства Само. В 90-х рр. 7 ст. основні аварські «хрінги» були знищені франками, і на початку 9 ст. авари відступили за Тису і Дунай. У кін. 9 ст. Аварський каганат був остаточно розбитий у 803-804 роках болгарським ханом Крумом, який захватив усі аварські землі до середнього Дунаю.