Апостол Данило (лівобічний - 1727-1734рр.) - Гетьмани України та їх герби - Цікаве з історії України - Каталог статей - Tetiy
Воскресенье
04.12.2016
13:15
Категорії розділу
Іісторія України коротко [24]
Гетьмани України та їх герби [35]
Форма входу
Новости загрузка новостей...
Тетиев
rp5.ua
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 261
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Мини-чат
200

Tetiy

Каталог статей

Главная » Статьи » Цікаве з історії України » Гетьмани України та їх герби

Апостол Данило (лівобічний - 1727-1734рр.)
АПОСТОЛ ДАНИЛО (лівобічний - 1727-1734рр.)


Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не бувши близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні союзу зі Швецією і користався його довір'ям. Неясними залишаються мотиви, з яких він покинув Мазепу і вернувся до Петра I. Пізніше, за Полуботка, він активно підтримував його в справі «привернення прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований і звільнений після смерти Петра 1.

Син Данила Апостола, Петро, залишився закладником в Петербурзі. Так само, як згадано вище, затримано синів інших старшин, випущених після звільнення на Україну.

На початку 1728 року Данило Апостол в супроводі визначних старшин поїхав до Москви на коронацію Петра II. Там українців дуже добре приймали, запрошували на урочисті прийняття царя та сановників. Головною метою їх подорожі до Москви було бажання здобути «гетьманські статті», які завжди під час обрання нового гетьмана затверджував цар. Вийнятком було гетьманування Скоропадського, коли зовсім не укладалось «договірних пунктів».

22 серпня 1728 року Данило Апостол у відповідь на прохання затвердити «статті» одержав т. за. «Решительные пункты», в яких зовсім не згадується про договір України з російським урядом; вони мають форму «указу» царського уряду гетьманові. В цілому на статтейні пункти Данила Апостола, витримані в дусі оборони української автономної державности, Москва відповіла цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності.'" Щодо цього уряд Петра ІІ пішов далі, ніж уряд Петра ІІІ.

В деяких питаннях становище гетьмана Апостола стало гіршим навіть ніж те, яке займав Скоропадський. У військовому відношенні гетьман підлягав генерал-фельдцехмайстрові князеві М. Голіцину (раніше тільки цареві). Обрання гетьмана могло бути проведене тільки за згодою царя; Генеральний Суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців та троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар. Тяжким ударом було призначення окремого фінансового управління — «канцелярії зборів», з двома підскарбіями, росіянином і українцем, що послаблювало фінансові прероґативи гетьмана. Полковників та генеральну старшину призначав царський уряд.'" За гетьманом стежили, про кожний його крок доносили урядові. Він фактично був позбавлений права вести приватну кореспонденцію з закордоном, поїхати, коли хоче, до своїх маєтків (найбільші були Хомутець та Сорочинці).

Одночасно з утратою гетьманом влади та престижу втрачали їх і Військова Генеральна Канцелярія, керманичем якої був гетьман.
Петро І намагався відокремити її від гетьмана як окрему установу.
Року 1724 стали призначати окремих «правителів» Генеральної Канцелярії, а генеральний писар мав завідувати тільки технічною канцелярією.

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані.
З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генеральної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому разом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.

Досі залишається неясним: хто і коли обрав цю старшину — та сама Генеральна Рада, яка обрала гетьмана, чи самі полковники з гетьманом? У всякому разі старшину не обрано, тільки намічено кандидатів, переважно по два на кожну посаду, а Верховна Таємна Рада призначила з цих кандидатів генеральну старшину: генерального обозного — Якова Лизогуба; генеральних суддів — М. Забілу і А. Кандибу; писаря — М. Турковського; 2-ох осаулів — 1. Мануйловича та Ф. Лисенка; хорунжого — К. Гречаного та бунчужного — 1. Бороздну. Крім того, генеральний підскарбій, А. Маркевич, призначений був проти волі гетьмана.

Гірше стояла справа з полковниками. Стан з полковою адміністрацією був катастрофічний. В 1725 році"* було так: У 10 полках 4 полковники були чужинці, а решта старшини не була в комплекті. Року 1727 становище змінилося: чужинці командували 5-ма полками: Богданов — Чернігівським, Пашков — Стародубським (замість Кокошина); 1. Хрущов — Ніженським (замість Толстого); Г. Милорадович — Гадяцьким (замість свого брата — Михайла Милорадовича); В. Танський, волох — Переяславським. Тільки до Полтавського полку призначено полковником українця В. Кочубея. Призначені поза гетьманом полковники, як чужинці, так і українці, поводилися незалежно, не слухали його наказів, а визнавали тільки російське начальство, ширячи анархію і підриваючи престиж гетьмана. Дуже багато клопоту завдавала родина Марковичів: кол. гетьманова Настасія Скоропадська та ії брат, Лубенський полковник Андрій Маркевич. На обох надходило багато скарг за здирства, захоплення земель тощо, але вони мали сильну протекцію у російських начальників, головно у Вельямінова. Не кращі були волох Василь Танський, полковник Переяславський, та серб Гаврило Милорадович, полковник Гадяцький. Вони, за виразом Б. Крупницького, поводилися в своїх полках, як у завойованій країні.

Гетьман не мав сил для боротьби з цими явищами. Він пішов іншим шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини і з їх допомогою боровся з свавіллям полковників."'

Данило Апостол застав на Україні непорядок також у земельних справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність, з обов'язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старшина, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою посадою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були платнею, нагородою за виконування певних обов'язків і не могли залишатися в посіданні тимчасового володільця, якщо він не мав посади, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.

З бігом часу розгорілася боротьба за перетворення рантових земель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у наступних часах — за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Наслідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало забезпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації.
На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропадського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських начальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, призначений у 1730 р., так і не дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апостол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали гетьмани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних.
Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюднювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'"

Виникли пекучі питанння про працю посполитих, про терміни зобов'язань і т. п.

Це питання порушив російський уряд ще в «Решительньіх пунктах». На підставі «пунктів» року 1729 Д. Апостол наказав перевести слідство по всіх полках. Канцеляристи об’їхали полки й зібрали від старожитців відомості — коли засновано те чи інше село, хто і на яких правах ним володіє. Полкова старшина мусіла зсистематизувати відомості і ці книги надіслати до Глухова на остаточну перевірку. «Генеральні слідства о маєтностях», закінчені 1731 року, стали дорогоцінним джерелом історії України, її економічного та соціяльного становища. Цілі — допомогти поворотові незаконно захоплених рангових земель — вони не досягли, але виявили дуже цікаві явища: зменшення числа вільних посполитих, переважно в північних полках, і перетворення їх на людей залежних від землевласників (на півночі — в Чернігівському полку було вільних щонайменше — 7% усіх посполитих дворів, а в Полтавському — щонайбільше — 81%). Але ця залежність посполитих ще не була кріпацтвом: посполитий завжди міг відійти, чого не могли зробити кріпаки. Тому приклад російських кріпаків, що їх переводили на свої землі «поміщики», був дуже шкідливим для України: вносилася нова правна норма.

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення «Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоропадського, коли порушено було питання про переклад українських законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке право.

Дбайливий господар, Данило Апостол особливої ваги надавав налагодженню господарства України, але осяти його в цій ділянці не були великі. Промисловість України опинилася вже переважно в руках росіян: вівчарні заводи, суконну мануфактуру Глушковська та Званого з 1726 року взято в «казну»; великі полотняні підприємства — Стародубське, Шептаківське та Топальське були також в руках росіян. Так само в інших галузях промисловости — тютюновій, шовківництві тощо — виявлялася меркантильна політика Петербургу і прагнення перетворити Україну на колонію. Боротися з цією політикою Росії гетьман не мав сили. Великі мануфактури ставали підприємствами російського уряду чи окремих росіян, в руках української старшини, яка не мала капіталів та відповідних умов, залишались дрібні промислові заклади. Розбудові великих закладів перешкоджала загальна економічна політика Петра та його наступників; господарчі заходи гетьмана були тут безсила. Таке було становище і в залізообробній, салітряній, скляній, паперовій промисловостях, ґуральництві тощо. Перешкоджали високі експортові мита, обов'язкові маршрути для купецьких транспортів, які збільшували кошти.

Данило Апостол старався принаймні обмежити російських купців (солдатів та ін.), які конкурували з украінським купецтвом у внутрішній "торгівлі, ве платили податків і мали великі привілеї, порівнюючи з українськими купцями, але в цьому не знайшов підтримки збоку російського уряду.

Та ці невдачі не спиняли гетьмана: він уживав щораз нових заходів, щоб налагодити торговельні відносини України, подавав меморандуми, в яких доводив конечну потребу встановити свободу торгівлі для українських купців, дозволити їм вивозити товари за кордон. Хоч ці меморандуми не давали нічого позитивного, вони е цікавого пам'яткого про те, як розумів Данило Апостол економіку України, як дбав за торговельні справи.

Данило Апостол добився, щоб Київ був підпорядкований гетьманові, а не російському генерал-губернаторові, як то було до нього.

Останні роки правління Данила Апостола позначилися низкою дуже тяжких для України подій. У 1731 році почали будувати укріплення між Донцем і Дніпром, так звану «Українську лінію», і на цю працю вислано з України 30.000 чоловік: 20.000 козаків та 10.000 посполитих: 1732 року — на зміну їм — знову вислано 30.000 чоловік, а 1733 року — додатково 10.000. Року 1732 до Польщі відряджено український корпус з 11.000 козаків, під проводом генерального обозного Якова Лизогуба, на підтримку сина Августа П, кандидата на польський королівський престіл, ворожого Станіславові Лещин-
ському.

1712 року, після невдалого Прутського походу, запорізькі козаки, які вийшли були з Січі в 1709 році, оселилися під протекцією Кримського хана в Олешках. їхнє перебування було там дуже тяжке Відірвані від своєї економічної бази, позбавленні можливости провадити торгівлю з Україною, козаки бідували і в 1728 році почали добиватися у російського уряду дозволу повернутися. Дозвіл їм не дано і запорожці «самовільно» перейшли на Чортомлик. Проте, російський уряд, щоб не викликати війни з Туреччиною, категорично відмовився прийняти запорожців під свою протекцію, і вони, проживши на Чоргомлику 1728 та 1729 роки, мусили повернутися під татарську протекцію. 1733 року обставини змінилися: Росія, побоюючись, що запорожці візьмуть участь у боротьбі Польщі за королівський престіл на боці
Лещинського, погодилася прийняти запорожців. Цим разом вони, мавши підтримку збоку київського генерал-губернатора графа Вейсбаха, в квітні 1734 року перейшли на «старі» місця і заснували Січ над р. Підпільною, допливом Дніпра. Цим завдали вони тяжкий удар плянам Пилипа Орлика, який через своїх емісарів підтримував серед запорожців рішення боротися з Росією. Цей перехід стався вже після смерти Данила Апостола, який помер 17 січня 1734 року.'"

Правління Данила Апостола тривало лише шість з половиною років, а фактично менше, бо останній рік гетьман хворував, хоч увесь цей час провадир інтенсивну боротьбу за автономію, за поновлення прав українського народу. Вище дано стислий перелік заходів гетьмана для впорядкування адміністрації, судів, встановлення порядку апеляцій, забезпечення української промисловсти, торгівлі. Не зважаючи на перешкоди збоку російського уряду, за Данила Апостола в Україні встановлений був, хоч і обмежений сваволею окупанта, порядок, життя стало кращим. Це відбилося на двох явищах: зменшився рух селян за Дніпро і — навпаки — збільшилося повернення втікачів на Лівобережжя, зокрема — повернення запорожців У 1734 році вже після смерти Данила Апостола.

Своїми талантами, зокрема дипломтичним хистом, Данило Апостол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був глибоко переконаний український патріот, який останні роки свого бурхливого життя присвятив Українській державі, збереженню та охороні її незалежности, того, що мовою XVIII ст. називали «автономією». Про щось більше не мріяли українські патріоти. «Його шестилітнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих українських властей», — характеризував Данила Апостола Д. Дорошенко.

 


Категория: Гетьмани України та їх герби | Добавил: SovaVest (13.10.2009)
Просмотров: 3062 | Рейтинг: 5.0/2
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]