Полуботок Павло (лівобічний - 1722-1724рр.) - Гетьмани України та їх герби - Цікаве з історії України - Каталог статей - Tetiy
Воскресенье
04.12.2016
13:17
Категорії розділу
Іісторія України коротко [24]
Гетьмани України та їх герби [35]
Форма входу
Новости загрузка новостей...
Тетиев
rp5.ua
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 261
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Мини-чат
200

Tetiy

Каталог статей

Главная » Статьи » Цікаве з історії України » Гетьмани України та їх герби

Полуботок Павло (лівобічний - 1722-1724рр.)

ПОЛУБОТОК ПАВЛО (лівобічний - 1722-1724рр.)

- полковник чернігівський, наказний гетьман Лівобережної України.

Народився в заможній козацькій-старшинській родині, перші згадки про яку датують початком XVII ст. Прадід П. Ярема Полуботок з початку XVII ст. мешкав у Чернігові, а 1637 згадується як регістрація місцевого магістрату. Батько - Леонтій Полуботок послідовно обіймав уряди полкового писаря та сотника Чернігівсьеого полку, генерального бунчужного та генерального осавула і, нарешті, полковника переяславського.

Полуботок навчався у Київській Могилянській Академії (1670-ті рр.). 1680 одружився з племінницею гетьмана І. Самойловича Євфимією. Службу у Війську Запорозькому розпочав у Чернігівському полку як військовий товариш, згодом отримав ранг значкового товариша. За гетьмана І. Мазепи разом з батьком був притягнутий до слідства 1692 у справі ченця Соломона за звинуваченням у державній зраді. Леонтія Полуботка ("промышлял о гетьманстве и желал гетьману и всем при нем будучим погубы и нестроения в народе") позбавлено полковницького уряду та значної частини маєтків, а перед його сином надовго було закрито шлях до високих урядів Гетьманщини. Лише на початку XVIII ст. стосунки Полуботка з гетьманом нормалізувалися. У червні 1703, "респектуючи на его, пана Полуботка, значніе, шире и статечне в войску Запорожском роненіе услуги", І. Мазепа затвердив за ним придбані грунти Чернігівського полку, а 1705 погодився на обрання його чернігівським полковником.

Восени 1708 Полуботок не підтримав антиросійський виступ І. Мазепи і на Глухівській раді 6 грудня виступив одним з реальних претендентів на гетьманство в Україні. Однак проти його обрання рішуче виступив цар Петро І, за свідченням О. Ріґельмана, заявивши: "Этот очень хитер, он может Мазепе уравниться". На гетьманський уряд було обрано І. Скоропадського, Полуботок натомість дістав від царя щедрі земельні пожалування. 24.11.1708 цар надав йому "за верные и усерднорадетельные службы, как в войсковых действиях против неприятеля нашего, короля шведского, также й за показанную его непоколебимую к нам верность в настоящем случае измены нам, великому государю, бывшего гетьмана Мазепы" жалувану грамоту на кілька сіл, що раніше належали небожу І. Мазепи І. Обидовському. У грудні 1708 Полуботок отримав "в вечное владение... местечко Любеч с перевозом па Днепре Любецким и Лоевским с озеры, с преселками всеми, к тому местечку надлежащими, с лесы и с сенными покосы, с деревьями бортными и до борт потребными и со всякими угодьями", інші маєтності, що перед тим перебували у власності І. Мазепи та П. Орлика. Полуботок також на власний кошт активно скуповував маєтності, осаджував слободи, споруджував численні млини, ґуральні, гути, рудні, успішно займався комерційною діяльністю, контролюючи торгівлю зерном, горілкою та тютюном у межах Чернігівського полку та проводячи широкомасштабні експортні операції. За короткий час став одним з найзаможніших і найвпливовіших людей Гетьманщини. Його володіння розляглися на теренах Чернігова, Лубен, Гадяцького, Ніжинського, Сумського й Охтирського полків. Полуботку належало близько З200 дворів селян. Він мав двоповерховий кам'яний будинок у центрі Чернігова, садибу на його околиці, а також "двори з хоромами" у Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах та інших містечках і селах Лівобережної та Слобідської України. Полуботку належала одна з найкращих бібліотек в Україні початку XVIII ст., яка налічувала за описом "печатних книг всяких, латинських й польських, 54, в том числе Евангелий два, непокрыты, а в них листы золоченые.., Калепин, Тезаврус, Помон, Кнатеус, Спекулум Саксонум, Твардовский, Конституция, Мир с Богом, Сообразование воли человеческой с божественной". Полуботок колекціонував також картини, стародавні ікони, коштовну зброю, прикраси. Цікавився вітчизняною історією. За свідченням його зятя, автора "Дневных записок" Я. Марковича, Полуботок упорядкував стислу історію "Кроніку", що охоплювала події в Україні протягом 1452-1715. Щедрими були надання Полуботка українським церквам. Особливою його прихильністю користувався Чернігівський Вознесенський собор, куди він передав придбані власним коштом дзвін, срібні чаші, потири, богослужбові книги в коштовних окладах тощо.

Як наказний гетьман 1721 водив 10-тисячний козацький загін на "канальні роботи" на Ладогу. Протягом І-ї половини  1722 за відсутності гетьмана І. Скоропадського виконував обов'язки наказного гетьмана України. Після смерті останнього 4.07.1722 старшина ще до оголошення нових виборів обрала Полуботка наказним гетьманом. Діяльність Полуботка протікала в умовах жорстокого протистояння з царем імперії Петром І, та Малоросійської колегії С. Вельямінова, на якого покладалося завдання зосередити у своїх руках всю повноту влади в Україні з тим, щоб ліквідувати українську автономію, уніфікувати державні порядки гетьманату із загальноімперськими нормами. Прагнучи протидіяти російському наступові на українську автономію, Полуботок намагався реформувати державний устрій гетьманату, поліпшити діяльність системи судочинства, впорядкувати соціальні відносини в суспільстві, посилити відповідальність старшини за службові зловживання. 19.08.1722 він видав універсал, який серед іншого зобов'язував: "абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги". Крім того, документ передбачав реформування українського судочинства: "А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает..." Встановлювався чіткий порядок подачі судових апеляцій, регламентації процесу судочинства. Особливу увагу Полуботок приділяв питанням проведення нових гетьманських виборів і скасування фінансового підпорядкування України Малоросійській колегії. З цією метою він неодноразово подавав до імператорської канцелярії та Сенату відповідні клопотання, організовував подання колективних, від імені всього українського народу, чолобитних, саботував розпорядження Малоросійської колегії тощо. За відсутності в країні імператора Петра І. Полуботку восени 1722 вдалося на короткий час загальмувати хід інкорпораційної реформи, домогтися від Сенату скасування деяких розпоряджень С. Вельямінова, які завдавали явної шкоди українському суспільству. Проте імператорський указ 16.04.1723 ще більше розширював повноваження Малоросійської колегії, звужуючи натомість прерогативи гетьманського уряду. 22.05.1723 Полуботка та генеральну старшину за організацію опозиційної діяльності "для ответу" викликали до Петербурга, а указ Петра І від 23.06.1723 заборонив надалі навіть порушувати питання щодо проведення нових гетьманських виборів. Проте прибувши до Санкт-Петербурга, Полуботок продовжував пошук шляхів повернення Україні автономних прав, апелював з приводу неправомірних дій Малоросійської колегії до імператора та Сенату та вимагав її закриття та пропонував запровадити на її місце "Генеральний суд в семи персонах". У вересні 1723 розпочалися допити Полуботка в Таємній канцелярії. Після отримання в С.-Петербурзі "Коломацької чолобитної", ініційованої Полуботком і витвореної під керівництвом Д. Апостола від імені всього Війська Запорозького, щодо проведення нових гетьманських виборів і ліквідації нововведених Малоросійською колегією статей оподаткування, Петро І 10.11.1723 "з великим гнівом" і "ярості" наказав ув'язнити Полуботка та старшину, "хто за им ассистовал", до каземату Петропавлівської фортеці. Понад рік тривали допити, і в 2-й половині 1724 справу передано на розгляд Вищого суду. Однак до судового процесу не дійшло: Полуботок важко захворів, і о третій годині дня 18.12.1724 його не стало. Похований на цвинтарі церкви Св. Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в С.-Петербурзі. Про смерть Полуботка в Україні стало відомо 17.02.1725 від його обслуги, що повернулася зі столиці. 29.02.1725 в одній з глухівських Церков було відправлено панахиду по Полуботку. Трагічна загибель гетьмана породила в Україні низку переказів, що передавалися із покоління в покоління й справили помітний вплив на розвиток вітчизняної історичної та суспільно-політичної думки. Зокрема, широко відомою стала промова Полуботка, яку начебто він виголосив у присутності Петра І. В момент арешту, а також записаний Д. Бантиш-Каменським переказ відповіді смертельно хворого гетьмана присланому імператором лікареві: "Нашто мнъ жизнъ, когда я не могу быть полезным отчизнъ".

Полуботок був двічі одружений. З першою дружиною Єфимією Самойловичевою (померла у лютому 1717) мав п'ятьох дітей: Андрія, Якова, Олену, Ганну-старшу та Ганну-молодшу. У листопаді 1717 одружився вдруге з дочкою ніжинського полкового судді Ганною Лазаревичевою, вдовою військового товариша Р. Жураківського. Видавши дочку Олену заміж за улюбленого небожа гетьманші Анастасії Скоропадської, Полуботок породичався з Марковичами та Скоропадськими. У 2-й половині ХVIII ст. рід Полуботків згас.

Категория: Гетьмани України та їх герби | Добавил: SovaVest (13.10.2009)
Просмотров: 2156 | Рейтинг: 5.0/2
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]