У Голодьках дореволюційного періоду не існувало державних навчальних закладів, а функціонували лише церковнопарафіяльні школи. Перший відомий нам з документів парафіяльний навчальний заклад в селі було засновано у 1860 р. настоятелем місцевого Свято-Успенського храму священиком о. Лукою Дорофійовичем Гордєєвим. Втім, за його наставництва школа лише розпочинала своє становлення як установа. Станом на 1863 р. в ній навчалося 25 першокласників та 15 першокласниць. Школа не мала власного приміщення і місцеві діти навчалися в "в довольно тесной избе, пристроенной к домику для дьячка".

З 1868р. школою став завідувати священик О.Володимир Феодорович Буйницький. Цей пастир до призначення в Голодьки мав певний досвід роботи в школі Лобачева, де "за особенно усердное обучение крестьянских детей обьявлена ему архипастырская признательность и благословенне Божие". Освітню діяльність пастир і педагог продовжив у голодьківській школі, де навчав дітей 5 років. За його наставництва у 1870 р. в школі навчалося 28 хлопчиків та 16 дівчаток. В цей час було укладено громадську угоду, згідно якої місцеві прихожани мали щороку виділяти на потреби школи по 60 крб., однак ця сума не асигнувалися і селяни найняли до школи одного вчителя, котрий погодився працювати за 36 крб. на рік.

В 1873-1883 роках школою керував священик о. Даниїл Феодосійович Симонович. Пастир мав педагогічні здібності і гарний голос — до прийняття священицького сану Даниїла Симоновича особисто київський митрополит Арсеній (Москвін) призначив вчителем співу архієрейського хору, куди вибирали одного із сотень претендентів. Крім того, встиг пастир попрацювати вчителем і в одній з київських шкіл. Здобутий досвід пригодився священику і в Голодьках— тут він не лише навчав своїх учнів, але й створив з талановитих хлопчиків церковний хор і місцевий благочинний зазначав, що "мальчики очень стройно поют в церкви". Щоправда, за його наставництва кількість школярів у Голодьках дещо зменшилася.

Протягом 1888-1915 років парафією і школою керував священик о. Іполит Феодорович Ясірський. За його довгочасного настоятельства, що тривало майже третину століття, школа стала стрімко розвиватися. Насамперед, її стали утримувати не тільки миряни, але й державний бюджет, котрий на початку XX ст. став щороку виділяти для місцевої школи по 150-390 крб. В школи з'явився постійний будинок для навчальних занять, що створило умови для збільшення контингенту школярів. Якщо в 1900 р. в школі налічувалося 39 першокласників та 3 першокласниці, то станом на 1910 р. їх було вже відповідно 45 та 9, а в 1916 р. — 53 та 21. Зрозуміло, що такий прогрес не міг минути мимо уваги єпархіального начальства. Отець Іполит за плідну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою від імені київських митрополитів різного часу. А згодом пастиря нагородили ще й золотим нагрудним хрестом від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви. За його наставництва школа сягнула вершини свого розвитку.