Тетїів XIX ст. був досить значним містечком, проте державної школи в ньому не існувало — функціонувало лише два церковнопарафіяльні навчальні заклади при обох храмах населеного пункту.

Успенська параф/я.Тут школу було відкрито в 1860 р. і певний час вона містилася "в доме, отведенном помещиком Иваном Даровским". (Згодом прихожани збудували для школи два окремі будинки і стали забезпечувати шкільні приміщення паливом, освітлювальними матеріалами, охороною). У1901 р. єдину шкільну організацію було поділено на дві — стали діяти парафіяльна школа та школа грамотності. (В останній навчали лише елементарним навичкам читання, письма та лічби).

Першим наставником тетіївських учнів став священик о. Віктор Славіцький, котрий мав чималий педагогічний досвід — кілька років він викладав у Києво-Подільському духовному училищі та Києво-Софїівському духовному училищі. Коли о. Віктор перебував уже в похилому віці, до Успенської парафії м.Тетієва було призначено його сина— Антонія Славіцького, який до цього кілька років учителював у місцевій школі. Церковні документи відзначають і добрі педагогічні здібності наступного наставника тетіївської школи— протоієрея Михаїла Похилевича, котрий два роки провчителював у м.Зозові і мав великий досвід виховання, оскільки в його сім'ї зростало п'ятеро дітей.

Майже пів-століття о. Михаїл був духовним наставником місцевих прихожан і ніхто, мабуть, у Тетієві не знав так добре їхнє життя, як він— адже довгих п'ять десятиліть всі вони сповідалися лише йому. Пастир в різний час посідав чимало посад— був благочинним, окружним місіонером, завідувачем свічкового складу тощо. Серед тетіївських священиків о. Михаїл мав найбільше нагород — набедреник (1880 р.), скуфію (1881 р.), камілавку (1895 р.), золотий нагрудний хрест та "Біблію" від імені Священного Синоду Російської імперії (1901 і 1903 рр.). У 1908 р. священику вручили високу державну відзнаку — орден св. Анни III ступеня. А в 1913 р. о. Михаїл був посвячений у сан протоієрея — в ті часи їх було менше пів—сотні на всю Київщину.

За його наставництва школа вже цілком склалася як організація і мала чималий авторитет серед мирян. Значною мірою цей авторитет був відображенням авторитету настоятеля — о. Михаїла. У 1907 р. мешканці Тетієва урочисто відзначили 35-літній ювілей служіння в священному сані свого духовного та освітнього наставника. Про це пишне дійство повідомляла навіть тогочасна преса губернського значення. Вітали пастиря і педагога не лише тетїівські прихожани, але й 17 священиків, котрі з'їхалися до містечка з різних парафій Київщини. Вітати почав благочинний священник о. Іоанн Менчиц, котрий відзначив і пастирські, і шкільні заслуги священика:

"Вы воспитали в пастве священные чувства любви к храму Божию и к богослужению. Плодом зтой любви, мы видим, явился этот величественный и богато украшенный храм. Кроме храма, мы знаєм, в приходе Вашем находятся две прекрасно обставленные церковноприходские школы. Это тоже дело Вашей заботы и старания".

Загалом ювілярам дарують дарунки, а о. Михаїл, навпаки, роздаровував їх своїм прихожанам: "Со стороны же юбиляра было провозглашено многопетие прихожанам храма. Затем юбиляр собственноручно стал раздавать ученикам школы книги — святое "Евангелие" на русском языке. Нужно было видеть, с какою радостью и бпагодарностью были приняты эти "Евангелия". Лица мальчиков-учеников озарялись блаженной улыбкой и видна была их неподдельная радость при получении книг. Мы не ошибемся, если скажем, что для учеников раздача "Евангелий" была воистинну светлым праздником.

После раздачи книг учителям, певчим и ученикам осталось еще зкземпляров 15. Юбиляр обратился к присутствующим прихожанам со словами: "Кто грамотен? Подходите получить "Евангелие". Сотни рук потянулись к юбиляру. Какая, значит, жажда народная к Слову Божию и хорошей книге".

Такими скромними, але світлими радощами жив тогочасний Тетіїв.

По-різному вирішувалося питання матеріального забезпечення школи. Певний час її утримували самі прихожани, виділяючи в 60-х рр. 120 крб. на рік. Однак, з часом цього стало не вистачати. На поч. XX ст. миряни збирали вже по 200 крб. щорічно. Вже перед самою революцією державний бюджет Російської імперії щороку почав виділяти 780 крб. для потреб школи Успенської парафії м. Тетієва. Крім того, при школі існувала ще й земельна ділянка, яка приносила певні продуктові надходження.

Економіка містечка з кожним роком вимагала все більшої кількості грамотних робітників, а тому кількість учнів у місцевій школі поступово зростала. Так, у 1869 р. в ній навчалося 63 хлопчики і 39 дівчаток, у 1905 р. — відповідно 132 і 22, а в 1916 р. — 195 і 86.

Миколаївська парафія. У Тетієвській Слободі школу відкрили також у 1860 р. і певний час вона перебувала "в доме церковном"— тобто, в оселі одного з причетників. У 1870 р. прихожани збудували для школи окремий будинок, а в 1892 р. покрили його залізом.

Засновником даної школи документи називають настоятеля парафії о. Михаїла Матвійовича Пленецького, який після закінчення Київської духовної семінарії (1839 р.) служив тут кілька десятиліть. Він перебував на посаді окружного духівника і мав ряд церковних відзнак— набедреник (1864р.), скуфію (1869 р.) та ін.

Найдовше ж із відомих нам пастирів при Миколаївській церкві Слободи Тетіївської перебував представник вже третього покоління Пленецьких — о. Симеон Михайлович Пленецький. Після закінчення духовної семінарії (1873 р.) він три роки працював учителем с. Осічної, а в 1876 р. єпископом Порфирієм (Успенським) був рукопокладений у священики до Миколаївського храму Тетіївської Слободи, де перебував аж до 1917р., коли священствувати вже стало небезпечно. Протягом всіх цих десятиліть він активно опікувався місцевою школою, яка під його керівництвом стрімко зростала.

Певний час о. Симеон перебував на посаді благочинного — тобто, був керівником церковного життя невеликої округи. Саме під його духовним наставництвом мешканці Слободи спорудили нову Миколаївську церкву. Довголітнє служіння пастиря та його педагогічна діяльність в Тетієві були відзначені багатьма нагородами— набедреником (1888р.), скуфією (1895р.), камілавкою (1902р.), нагрудним золотим хрестом від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви (1908 р.) Втім, наставник тетіївської парафії та школи мав не лише церковні відзнаки— згодом його було нагороджено ще й державним орденом св. Анни III ступеня.

Для розвитку церковно-парафіяльного життя взагалі і для опіки школою зокрема мешканці Слободи у 1866 р. організували особливе попечительство. Про це було складено окремий акт наступного змісту:

                                                                                   Акт

об открытии попечительства в приходе Свято-Николаевской церкви местечка Тетиева Таращанского уезда Киевской губернии 1866 года ноября 8 дня. Мы, нижеподписавшиеся, прихожане Свято-Николаевской церкви местечка Тетиева Таращанского уезда Киевской епархии, на основании Высочайше во 2-й день августа 1864 г. утвержденного положення о приходских попечительствах при православных церквях, имев совещание об открытии в нашем приходе церковно-приходского попечительства по предложению нашего приходского священника Михайла Пленецкого, постановили:

1. учредить в приходе нашем попечительство для попечения о благоустройстве приходской церкви и причта в хозяйственном отношении, а также о благоустройстве первоначального обучения детей в нашей церковно-приходской школе, избрав в состав сего попечительства лиц, отличающихся благочестием и преданностию вере православной.

         2. непременными членами сего попечительства должны быть приходской священник Михаил Пленецкий, церковный староста Александр Мельничук, членами от прихожан — Павел Нескороженый, Кондратий Возный, Василий Левченко, Антоний Файфер, Симеон Бойко, Игнатий Файфер, Наум Файфер, Илия Оселедько, Мирон Товстоног.

          3. председателем попечительства большинством голосов избран наш приходской священник Михаил Пленецкий.

           4. попечительство может приглашать в свои заседания других лиц по своєму усмотрению.

             5. приходское попечительство поставляет своєю обязанностью заботиться:
                а) о содержании и удовлетворении нужд нашей приходской церкви;

                в) о том, чтобы духовенство пользовалось всеми предоставленными ему средствами содержания;

                с) об устройстве домов для церковного причта;

                д) об изыскании средств для учреждения в приходе школы, больницы, богадельни и др. благотво-рительных заведений;

                є) вообще об оказании бедным людям нашего прихода пособий в необходимых случаях, а также о погребении неимущих умерших".

Щороку попечительство мало звітувати про кошти і виконану роботу. Плоди його діяльності були очевидними. Якщо в 1869 р. на потреби школи миряни зібрали 95 крб., то в 1905 р.— 200 крб. і користувалися асигнуванням із Таращі в розмірі 300 крб. Вже перед революцією 1917 р. по 780 крб. на рік став виділяти і держбюджет. Якщо в 1869 р. в слобідській школі при церкві св. Миколая навчалося 34 хлопчики і 16 дівчаток, то в 1916 р. їх було відповідно 128 і 93.

Викладали у школі не тільки священик та причетники, але й професійні педагоги. Серед останніх за документами відомий вчитель Іван Барабаш.