Багато сіл є в нашій країні. Та найкращим, найдорожчим є те, в якому народився, живеш, працюєш, маєш сім’ю, родичів, друзів.

         Денихівка – одне з таких українських сіл. Як усі села, воно має свою історію, невіддільну від історії нашої держави.  Неповторна природа села прекрасна в будь-яку пору року. Весною село розквітає барвистим різноманіттям квітів, буйним яблуневим цвітом, літом покривається зеленим килимом трав, восени – жовтим листям дерев, а зимою – пухнастою, білою, сніговою ковдрою.

Денихівка, розташована в південно-східній частині Тетіївського району, за 12 км від Тетієва та 160 км від Києва.

         Село розкинулось по обидві сторони невеличкої річки Дубровки, простягнувшись з південного сходу на північний захід, від Журомського лісу до сусіднього села Дібрівки.

         Через Денихівку пролягає автомобільна дорога, що зв’язує села південно-східної частини району з Тетієвом. Сусідами Денихівки є на півночі Ненадиха, на сході – Степове, на південному сході – Високе, на південному заході – Стадниця, на заході – Дубина, на північному заході – Дібрівка.

         Загальна площа денихівських земель дорівнює 2053,7 га (21 кв. км), з них на населений пункт припадає 483,5 га. Навколишні поля розміщені вище села. Денихівка лежить в середньому на висоті 220 – 250 м над рівнем моря. Найбільш піднятою є місцевість між Денихівкою і Високим.

        Єдиної думки про виникнення Денихівки немає. Але за переказами наше село виникло на початку ХVІІ століття як поселення козаків. Вони поселились на горбі між двома струмками, що був оточений дрімучими лісами. Горб, вільний від лісу, назвали Лиса гора. І до цього часу дану місцевість називають Лисою горою. Не випадково саме від назви цього горба пішли прізвища перших поселенців – Лисяний.

         Новостворене поселення назвали Нестерівкою. Щодо цієї назви існують різні версії. За однією з них село так стали називати по імені першого поселенця Нестора, за іншою  - по прізвищу управителя Нестерова.

         В середині ХVІІ століття власник сусіднього села Стадниці переселив частину своїх селян в наше село. З цього часу його стали називати Баринова слобода, а згодом - Денгофівкою.

         Дослідник назв населених пунктів Київської губернії ХІХ століття Л.Похілевич , уродженець Горошкова, вважає,що остання назва села пов’язана з іменем Констанції Сангушко з німецької родини Денгофів. Поступово назва Денгофівка трансформувалася на Денихівку, більш зрозумілу для наших людей і легшу при вимові. Залізнична станція і до сьогоднішнього дня носить назву Денгофівка. Серед жителів села досить поширеною є думка, що село назване в честь пана Денгофа.

         На початку свого заснування Денихівка була вільним поселенням. Пізніше вона стає приватним володінням, а її жителі – кріпаками. Довгий час Денихівка переходить з рук в руки, від одного власника до іншого, допоки нею не заволодів стадницький пан Антон Рогозінський. Сім’я Рогозінських володіла селом до 1917 року.

         З часу свого виникнення наше село нічим не відрізнялося від сусідніх. Його жителі займалися вирощуванням сільськогосподарських культур, розводили тварин, забезпечували себе одягом, вишивали рушники, столярували, бондарювали. У середині 90-х років ХІХ століття в с. Денгофівка, Таращанського повіту, Київської губернії організоване акціонерне товариство цукроварів. Членами правління товариства були Рогозінський Е.А., Морачинський Д.А., і Сомов А.П. Силами товариства у Денихівці будується цукровий завод, названий Денгофово-Дібрівським, який почав діяти в 1899 році, перетворивши Денихівку в промисловий центр району.

         Одночасно будівництвом заводу для службовців і кадрових робітників будуються три житлових будинки, що по дорозі на Дібрівку, двохповерховий будинок над ставком, лікарня. На території парку розмістився будинок директора заводу.

         Складні нелегкі випробування випали на долю мешканців села у буремному ХХ столітті. Під впливом революційних подій 1905-1907 років у Денихівці відбувся бунт робітників і селян. Про керівників цього бунту нам нічого не відомо.

         З одержанням звістки про лютневу революцію в Росії у селі відбувається спочатку стихійний, а потім організований виступи селян за поділ землі. Але ці виступи не носили бойового характеру.

         У роки громадянської війни Денихівка входила до П’ятигірської волості, на території якої діяли партизанські групи. Тероризували селян різні банди, яким вони чинили опір. У травні – червні 1920 року через Денихівку проходили загони Першої кінної армії під командуванням С. Будьонного, звільнивши її від польських окупантів.

         Після громадянської війни, розпочалась відбудова зруйнованого господарства. У кінці 20-х років на денихівських землях створюються Шевченківський елітно-насіннєвий радгосп і колгосп "Шлях до комуни”.

         Ніколи не забути старшому поколінню жахливі роки голодомору 1932 – 1933 років. Щоб вижити, люди їли кору дерев, бур’ян, пампушки з мерзлої картоплі. Трагедія голодомору – це наша історія і наш невимовний біль. У Денихівці в голодомор померли 1150 чоловік, з них 150 дітей.

         22 червня 1941 року страшна звістка облетіла село. Війна. Фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Більша частина дорослого чоловічого населення пішла на фронт, а у селі залишилися жінки, діти і люди похилого віку.

         Уже 17 липня Денихівка була окупована німецько-фашистськими військами. Але завойовники не почували себе на нашій землі господарями. У жовтні в селі створюється підпільна група в кількості 9 чоловік. Очолював групу Мукомел Й.Л..

         1 січня 1944 року воїни 244-ї Червонопрапорної Дніпровсько-Київської стрілецької дивізії під командуванням полковника Т.Х. Уманського визволили Денихівку від фашистських загарбників.

Тяжких втрат зазнала Денихівка у роки війни. З фронтових доріг не повернулися в рідне село 108 чоловік.