У Дібрівці досліджуваного періоду не було засновано державного навчального закладу й існувала лише єдина церковнопарафіяльна школа. Вона з'явилася в селі в 1860 р. стараннями настоятеля місцевого Свято-Онуфріївського храму священика о. Марка Іосифовича Франковського. Фундатор школи був досвідченим священиком і служив при дібрівській парафії понад три десятиліття. Проте, відкритою ним школою він керував лише один рік— у 1861 р. на місце настоятеля церкви святого Онуфрія було призначено сина засновника місцевої приходської школи — також священика о. Андрія Марковича Франковського. Він був керівником навчально-виховного процесу в даній школі десять років. За його наставництва школа склалася як установа.

Спочатку вона розташовувалася в "доме волостного писаря". Далі ж учні стали збиратися на уроки в один з будинків церковного причту. Громада здійснювала посильні спроби забезпечити навчальний заклад матеріальними ресурсами. Клірові відомості за 1864 р. свідчать про наступне: "От общества отпускается в малом количестве отопление. В 1862 году означенное общество учинило приговор выдавать от себя на содержание учителя по 100 рублей". Першим вчителем без духовного сану в даному селі став Костянтин Коломацький. У1866 р. він "за усердие к народному образованию получил от Его Високопреосвященства митрополита Киевского и Галицкого Арсения архипастырскую признательность и благословенне Божие".

В школі було налагоджено стабільний навчально-виховний процес. Вже в 1864 р в ній навчалося 42 першокласники та 11 першокласниць. Після спаду хвилі першого ентузіазму кількість школярів часом і скорочувалася — в 1870 р. серед них налічувалося 38 хлопчиків та 7 дівчаток.

У 1871 р. до місцевої парафії та школи було призначено нового наставника— священика о. Андрія Федоровича Буйницького. Він поставив своєрідний хронологічний рекорд у даній парафії — служив тут довгих 44 роки — найдовше з усіх відомих нам з документів місцевих пастирів. Починалася його освітня діяльність в даному селі непросто. На початку його служіння школа навіть занепала. У 1880 р. число школярів скоротилося до 27 осіб обох статей. Хоча якість залишалася на відповідному рівні — про учнів школи зберігся запис, що вони "читают и поют в церкви очень порядочно". Проте, коли на початку XX ст. миряни різко збільшили громадські асигнування на утримання навчального закладу, то кількість першокласників стала зростати. В 1900 р. їх нараховувалося 39— причому серед них не було жодної дівчинки.

Далі школу став утримувати ще й державний бюджет, який щороку надавав школі по 360 крб. Відповідно, станом на 1910 р. в першому класі навчалося 72 хлопчики та 10 дівчаток. Прогрес був очевидним і його не могли не помітити представники церковної влади. Вже в 1880 р. наставник школи о. Андрій Федорович Буйницький був призначений окружним ревізором церковнопарафіяльних шкіл і постійним членом Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради. Крім того, пастиря і педагога в різний час було відзначено набедреником, скуфією та камілавкою. Працювали в школі й світські вчителі — наприклад, Захар Чайковський.

Традиції добре організованої церковнопарафіяльної школи було продовжено і наступним священиком — о. Павлом Миколайовичем Сергеєвим, котрий прибув сюди уже в часи І світової війни — у 1915 р. Не зважаючи на воєнні дії, в школі станом на 1915 р. навчалося 75 хлопчиків та 12 дівчаток. Втім, подальший розвиток приходської школи припинила радянська епоха.