У Дібрівці досліджуваного
періоду не було засновано державного навчального закладу й існувала лише єдина церковнопарафіяльна
школа. Вона з'явилася в селі в 1860 р. стараннями настоятеля місцевого Свято-Онуфріївського
храму священика о. Марка Іосифовича Франковського. Фундатор школи був досвідченим
священиком і служив при дібрівській парафії понад три десятиліття. Проте, відкритою
ним школою він керував лише один рік— у 1861 р. на місце настоятеля церкви святого
Онуфрія було призначено сина засновника місцевої приходської школи — також священика
о. Андрія Марковича Франковського. Він був керівником навчально-виховного процесу
в даній школі десять років. За його наставництва школа склалася як установа.
Спочатку вона розташовувалася
в "доме волостного писаря". Далі ж учні стали збиратися на уроки в один
з будинків церковного причту. Громада здійснювала посильні спроби забезпечити навчальний
заклад матеріальними ресурсами. Клірові відомості за 1864 р. свідчать про наступне:
"От общества отпускается в малом количестве отопление. В 1862 году означенное
общество учинило приговор выдавать от себя на содержание учителя по
100 рублей". Першим вчителем без духовного сану в даному селі став Костянтин
Коломацький. У1866 р. він "за усердие к народному образованию получил от Его
Високопреосвященства митрополита Киевского и Галицкого Арсения архипастырскую
признательность и благословенне Божие".
В школі було налагоджено
стабільний навчально-виховний процес. Вже в 1864 р в ній навчалося 42 першокласники
та 11 першокласниць. Після спаду хвилі першого ентузіазму кількість школярів
часом і скорочувалася — в 1870 р. серед них налічувалося 38 хлопчиків та 7 дівчаток.
У 1871 р. до місцевої
парафії та школи було призначено нового наставника— священика о. Андрія
Федоровича Буйницького. Він поставив своєрідний хронологічний рекорд у даній парафії
— служив тут довгих 44 роки — найдовше з усіх відомих нам з документів місцевих
пастирів. Починалася його освітня діяльність в даному селі непросто. На початку
його служіння школа навіть занепала. У 1880 р. число школярів скоротилося до 27
осіб обох статей. Хоча якість залишалася на відповідному рівні — про учнів школи
зберігся запис, що вони "читают и поют в церкви очень порядочно". Проте,
коли на початку XXст.
миряни різко збільшили громадські асигнування на утримання навчального закладу,
то кількість першокласників стала зростати. В 1900 р. їх нараховувалося 39— причому
серед них не було жодної дівчинки.
Далі школу став утримувати
ще й державний бюджет, який щороку надавав школі по 360 крб. Відповідно, станом
на 1910 р. в першому класі навчалося 72 хлопчики та 10 дівчаток. Прогрес був очевидним
і його не могли не помітити представники церковної влади. Вже в 1880 р. наставник
школи о. Андрій Федорович Буйницький був призначений окружним ревізором церковнопарафіяльних
шкіл і постійним членом Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної
училищної ради. Крім того, пастиря і педагога в різний час було відзначено набедреником,
скуфією та камілавкою. Працювали в школі й світські вчителі — наприклад, Захар Чайковський.
Традиції добре організованої
церковнопарафіяльної школи було продовжено і наступним священиком — о. Павлом Миколайовичем
Сергеєвим, котрий прибув сюди уже в часи І світової війни — у 1915 р. Не зважаючи
на воєнні дії, в школі станом на 1915 р. навчалося 75 хлопчиків та 12 дівчаток.
Втім, подальший розвиток приходської школи припинила радянська епоха.