В Кошеві, як і в більшості населених пунктів регіону, функціонувала єдина церковнопарафіяльна школа. Вона з'явилася в селу у 1860 р. стараннями настоятеля місцевого Преображенського храму священика о. Іллі Яковича Гаєвського. Засновник школи був вельми досвідченим наставником — в даній парафії він служив довгих 54 роки— понад півстоліття. З них два десятиліття він керував церков­нопарафіяльним навчальним закладом. Про початковий період існування кошівської школи клірові відомості залишили нам наступне літописне повідомлення:

"В приходе этой церкви єсть церковноприходское училище для обучения детей читать и писать. Училище это заведено 1860года апреля 1 дня. Учеников в нем: мальчиков21, девиц 3. Учителем по избрании общества— села Капустинец житель однодворец Андрей Гирич православного вероисповедания, который занял должность и учение продолжает".

У подальшому за керівництва того ж священика місцеві вчителі неодноразово змінювалися. Вчителював тут місцевий дяк Костянтин Тацієвський, селянин Іван Слободянюк та інші. Зі школярів-хлопчиків було створено церковний хор. Число учнів у школі поступово зростало.

У 1887 р. миряни під керівництвом священика спорудили в селі окремий будинок для навчання дітей. Крім того, вони уклали громадську угоду, згідно якої мали щороку жертвувати на шкільні потреби по 200 крб. Запланована сума виділялася далеко не кожного року, але й частина зібраних громадою коштів давала можливість забезпечити хоча б мінімальні потреби навчального закладу.

Засновник і наставник школи — о. Ілля Гаєвський — за плідну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою від імені київських митрополитів різного часу. А коли у київських владик вичерпався доступний їм арсенал нагород, то про старанного священика було повідомлено до Санкт-Петербурга і о. Ілля "по Высочайшему соизволению за 50-летнее беспорочное служение в священном сане награжден золотым наперсним крестом". Згодом — вже в останній рік життя заслуженого пастиря — йому було вручено ще й орден св. Володимира IV ступеня. В тогочасній Російській імперії це була найвища відзнака, доступна звичайному сільському настоятелю. Так оцінила діяльність о. Іллі держава.

Педагогічні здібності пастиря передалися і його дітям. Його син — також священик о. Петро Ілліч Гаєвський— продовжив діяльність батька після його смерті. Він у 1889р. став настоятелем Преображенського храму с. Кошева і завідувачем місцевої церковнопарафіяльної школи, якою керував понад десятиліття. Його діяльність також була успішною— в 1889р. пастир і педагог "за полезную пастырскую деятельность и труды по народному образованию" був нагороджений набедреником.

З 1892 по 1899 роки школою завідував інший священик — о. Василій Стефанович Похилевич. Він мав певний досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття духовного сану кілька років працював вчителем на Вінниччині. За його наставництва у школі налічувалося близько 40 першокласників.

У 1899р. до місцевої парафії та школи прибув останній дореволюційний наставник— священик о. Іоанн Миколайович Кисилевич. Він, як і попередній пастир, починав свій трудовий шлях шкільним вчителем, пропрацювавши на освітній ниві 5 років. Прибувши до даного села, він вельми чимало уваги приділяв місцевій церковнопарафіяльній школі. Оскільки шкільне приміщення, що постало в 1887 р., на початку XX ст. стало вже тісним, то миряни під керівництвом священика в 1911 р. збудували новий будинок для навчання своїх дітей. (Стараннями цього ж священика в селі у 1912 р. було споруджено і новий Преображенський храм.) Крім того, в школі з'явилося кілька джерел фінансування. За настоятельства о. Іоанна щороку 200 крб. жертвували школі миряни,  100 крб. надавало місцеве земство, 480 крб. надходило з держбюджету для оплати праці вчителя. Станом на 1916 р. в школі навчалося 57 першокласників та 22 першокласниці. Такий помітний прогрес у освітній справі не пройшов мимо уваги представників церковної влади. Керівник школи — о. Іоанн Кисилевич — був нагороджений набедреником, скуфією та камілавкою від імені київських митрополитів різного часу. У 1907 р. йому вручили золотого нагрудного хреста від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви, а в 1913р.— розкішне видання "Біблії"— "за особые труды и заслуги по устройству церковноприходской школьы". Мав пастир та педагог і кілька архіпастирських подяк, а також і не зовсім звичні для священика нагороди — знак "Червоного Хреста" та бронзову медаль за активну участь у Всеросійському переписі населення. Служив у Кошеві о. Іоанн до глибокої старості.