СелоКошіврозташоване на річці Рось, за 18 км., відрайонного центру м. Тетіїв, та за 12 км., від залізничноїстанції Кашперівка.
В селі до наших днів
збереглося кілька курганів та залишки військового табору часів Київської Русі.Звідси й назва «Кош» - татарською мовою означає стан,
табір. Відповідно наявним документам село відоме з 1629 року.
Село Кошів межує на
заході з Борщагівкою, Погребищенського району, Вінницької області, на півночі з
селом Мармуліївка, Володарського району, на сході з селом Погреби , а на півдні
з селом Бурківці Тетіївського району.
В східній та західній
частині села збереглися земляні кургани, на одному з них знаходиться пам’ятник.
На даному місці у 1703 році було страчено Іскру та Кочубея. У липні 1908 року
на честь 200 річчя з дня їх страти було встановлено гранітний обеліск.
На надгробній плиті у
Києво-Печерській лавріде поховані Іскра
та Кочубей значиться:
«Року 1708 июля 15 дня посечена среди обозу войскового на Борщаговка и Кошевом благородный Василий
Кочубей и Иван Искра, полковник Полтавский.»
Образ Кочубея змалював
О.С.Пушкін у поемі «Полтава».
Землі села Кошів у ХVI ст.. належали польським
магнатам Острозьким. Життя селян було дуже важким, панщину на той час
відробляли по 4-5 днів на тиждень. Після ліквідації кріпосного права у 1861
році, становище селян не змінилося. Селяни організовували повстання, тікали у
Херсонську губернію на заробітки.
У 1900 році в селі Кошів
нараховувалося 220 дворів, 1867 жителів, 1822 десятини землі, з яких поміщику
належало 868 десятин. Церкві належало 38 десятин, селянам 916. В цілому село
належало генерал-майору Трепову Ф.Ф.
У 1905 році земля
переходить у руки віце-адмірала Литвинова. Орендатором земель був Яблонський а
керуючим Турчинський. Вони звільнили безпідставно 4 строкових робітники. В знак
протесту виник страйк. Організатори страйку були Марко Юхимович Бондар, Сергій
Матвійович Ратушний, Г.К. Захарченко. Страйк був жорстоко придушений, а
звільнені робітники були поновлені на роботі.
Приблизно у 1905-1907
роках у селі було завешено будівництво церкви. Першим настоятелем церкви був
Р.Д. Балушок. Довгий час за радянської влади приміщення церкви
використовувалося як складське. Після проведеної реставрації ікон (іконописець
Балушок Яків Денисович), та приміщення церкви, з 1993 року у храмі по
сьогоднішній день проводяться богослужіння.
Освіта у Кошеві почала
розвиватися з 1918 року. Це була двох класно церковно-приходська школа.
Кількість учнів не перевищувала 20 осіб. За переказами старожилів школа
розміщувалася у будинку який належав графині Броніцькій. З 1925 року двохкласну
школу було переведено у школу 1-4 класів, а у 1937 році було організовано
семирічну школу.
У травні 1929 року в селі
Кошів було організовано колгосп ім.. Манільського. Першим керівником
господарства був Дорошенко Йосип Андрійович.
Даних щодо кількості
загиблих у період голодомору 1932-1933 років не збереглося.
17 вересня 1941 року село
Кошів було окуповане німецько-фашистськими загарбниками, а 31 грудня 1943 року
звільнене від окупації. На полях боїв у період Великої Вітчизняної Війни
загинуло 85 осіб.
Жителю села Бондару
Антону Пилиповичу було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу з
врученням йому зірки героя. Крім цього Бондар А.П. був нагороджений орденами
Леніна та Червоної Зірки, а також рядом інших медалей. Всього у селі було
нагороджено орденами та медалями 45 осіб.
Учасниками бойових дій у
Республіці Афганістан були такі мешканці села:
Грабовенко Сергій
Іванович
Поліщук Сергій Андрійович
Москаленко Олег
Анатолійович
Осочинський В’ячеслав
Андрійович
Дуріцький Володимир
Іванович
Дем’янчук Віктор Іванович
Захарченко Микола
Йосипович.
На даний час на території
села функціонують: школа, ФАП, дитячий садок, будинок культури, церква,
сільська рада, сільськогосподарське підприємство ТАК «Агро», відділення
зв’язку.
Кошівській сільській раді
підпорядковано два населених пункти:
-село Кошів (286 дворів, 630 – осіб населення);
-село Погреби (175 дворів, 238 – осіб населення).
Головою села на даний час
обрано Рублівського Олександра Всеволодовича.