Згодомчислошколярівсталопомітнозростати. У 1910 р. вшколінавчалося 80 хлопчиківта 28 дівчатокїхмоглобутизначнобільше, алевцерковнопарафіяльноїшколимістечкаП'ятигірнацей час
було два серйозних конкуренти — міністерська державна школа та
церковнопарафіяльна школа грамоти в приселку Одайполі, які стали відвідуватися
потенційними учнями п'ятигірського приходського навчального закладу. В них
також була своя історія створення.
27 травня 1883 р. інспектор народних училищ 1 -го
округу Київської губернії Д. Синицький скаржився попечителеві Київського
навчального округу на священика містечка П'ятигір о. Миколая Буйницького за
протидію заснуванню в населеному пункті державної школи. У звинуваченні
говорилося, що о. Миколай нібито переконував селян, що державний бюджет
фінансувати державної школи не буде, а з селян стягуватимуться значні суми на
утримання державної школи і вони "залишаться без сорочки".
Невідомо, як вирішився даний конфлікт, проте
місцеві селяни під тиском місцевих можновладців таки склали громадську угоду
про заснування в містечку народного одночасного училища, підпорядкованого
міністерству народної освіти Російської імперії. В цій постанові мешканці
П'ятигір зобов'язалися виділити для побудови шкільного приміщення 1 десятину
землі, забезпечити будівництво школи, закупівлю для неї всього необхідного —
меблів, книг тощо; регулярно надавати для школи щорічну суму в 360 крб. для
забезпечення поточних витрат на утримання навчального закладу. Крім того,
селяни просили виділення з державного бюджету 500 крб. для спорудження
шкільного приміщення і 225 крб. щорічної державної дотації на поточні витрати
майбутньої школи.
25 лютого 1884 р. міністр освіти Росії особисто
повідомив попечителеві Київського навчального округу про дозвіл відкрити в
П'ятигорах школу і про рішення казначейства щороку забезпечувати навчальний
заклад дотаціями. На цей час шкільне приміщення вже було збудоване і місцеві
мешканці добудовували оселю для майбутнього вчителя. Щоправда, у інспекції були
до споруди певні претензії — зокрема, в ній не було відведено окремої кімнати
для бібліотеки. Але загалом школа була готова до відкриття.
З 1 жовтня 1884 р. школа була поставлена на
державне фінансування. На початку XXст.
дана школа стала двокласною. В ній навчалися десятки дітей не лише з П'ятигір,
але й з ряду сіл. Вже в 1900 р. в ній налічувалося 143 хлопчики та 22 дівчинки.
При появі в населеному пункті державної школи
церковнопарафіяльні навчальні заклади зазвичай поступово зникали. Але в
містечку П'ятигорах парафіяльна школа витримувала паралельне існування з
державною — не в останню чергу завдяки авторитетності свого наставника.
Щоправда, число школярів у ній поступово скорочувалося — на зміну церковній
освіті поступово приходила державна. (Станом на 1915 р. в парафіяльній школі
навчалося 55 хлопчики та 21 дівчинка).
У Одайполі в 1878 р. було споруджено Покровську
церкву. Вона з часом мала утворити окрему парафію. Миряни даного села в
дореволюційну епоху так і не наважилися здійснити цей намір, але оскільки певні
заходи вживалися, то логічним кроком в даному напрямку стало заснування
наприкінці XIXст.
окремої парафіяльної школи грамоти— нижчого типу церковнопарафіяльних
навчальних закладів. Нею завідував п'ятигірський священик, проте викладали
наймані світські вчителі. У 1915 р. в школі с. Одайполя навчалося 42 хлопчики
та 25 дівчаток.