У Тайниці, як і більшості сіл регіону, протягом досліджуваного періоду існувала лише церковнопарафі­яльна школа. Вона з'явилася в селі у 1860 р. стараннями настоятеля місцевого храму св. апостола Луки священика о. Іллі Жигаловського. Засновник церковнопарафіяльної школи служив у Тайниці з 1852 по 1877 роки— тобто, чверть століття і добре характеризувався історичними документами: "Знает своє дело очень хорошо и проповеди читает из книг". (В ті часи проповідь можна було почути далеко не в кожному сільському храмі). Пастир виявився не лише хорошим педагогом, але й гостинним господарем — учні збиралися на уроки до його власної оселі та в будинок місцевого дяка. Під керівництвом пастиря певною мірою було вирішено і проблему матеріального забезпечення школи: "На содержание училища отпускается от крестьян все, что нужно, а для учителя по приговору от ученика всякого по 2руб." Відповідно, вже в 1864 р. в школі навчалося 27 першокласників та 4 першокласниці.

Засновник і довгочасний керівник школи о. Ілля Жигаловський неодноразово відзначався церковною владою. Зокрема, він мав кілька архієрейських подяк за зразкове виконання своїх обов'язків та набедреник.

З часом школа перестала тіснитися в оселях духовенства і стала розташовуватися в "доме, подаренном прихожанами". Крім того, для якісного забезпечення навчально-виховного процесу духовенство Тайниці стало широко використовувати послуги світських вчителів. (Серед них відомі Андрій Сергієнко, Сергій Бабенко, Василій Штанько та ін.)

У 1877р. до місцевої парафії та школи було призначено наступного наставника— священика о. Симеона Федоровича Стеткевича. За його наставництва шкільна справа стабілізувалася, проте помітного зростання документи не фіксують.

Втім, таке зростання відбулося за наставництва о. Олександра Григоровича Заржецького, котрий керував шкільним життям на початку 80-х років— в часи повторного розквіту парафіяльного шкільництва на Київщині. Пастиреві у навчанні дітей допомагала дружина Антоніна Заржецька, яку документи характеризують наступним чином: "Знает рукоделие, поет, читает и пишет" — для тогочасної жінки це було чимало.

Проте, наставник школи помер зовсім молодим (йому не було ще й 45 років) і в школи з'явився новий керівник — о. Костянтин Савович Мізерницький. Він був настоятелем тайницької парафії з 1885 р. до радянських часів— тобто, третину століття. Під його керівництвом школа сягнула вершини свого розвитку. Щорічний бюджет школи коливався в межах 60-120 крб., а на початку XX ст. школу стали утримувати не тільки селяни, але й державний бюджет, з якого кожного року стали виділяти на потреби навчального закладу по 360 крб. У1900 р. в школі налічувалося 55 першокласників та 6 першокласниць, а в 1910 р. їх було вже відповідно 61 та 14. Такий прогрес не пройшов повз увагу церковної влади. Настоятеля тайницької парафії було призначено ревізором шкіл благочинного округу— тобто, під керівництвом місцевого священика стало перебувати понад півтора десятки навчальних закладів найближчої округи. Отець Костянтин Мізерницький справлявся зі своїми обов'язками— він мав архієрейську подяку з формулюванням: "за особые труды в церковноприходских школах и за заботы о благоустройстве их". Далі священик і педагог був нагороджений ще й набедреником, скуфією, камілавкою, а в 1914 р.— золотим нагрудним хрестом від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви. Священик рано овдовів, жив без сім'ї і всі свої старання спрямував на служіння Богу, Церкві і освіті дітей місцевих мирян.