ОРИШЕВСЬКИЙ ЯН (1578р.) Ян Оришевський користувався
польським гербом "Правдзіц", який мав на срібному щиті червону стіну
фортеці; на стіні стоїть лев з золотою обручкою у лапах. У клейноді такий самий
лев з золотою обручкою. Намет золотий, підбитий червоним.
РУЖИНСЬКІ (1579-1588) Ружинські -
старовинна литовська родина, яка веде свій родовід від Олександра Наримунтовича
- онука засновника Литовської держави князя Гедиміна. У документах князі
Ружинські згадуються вперше у 1545р. у зв'язку з описом замків Волині.
Прізвисько своє Ружинські отримали від назви головної князівської садиби
Ружина.
Відомо, що з родини Ружинських, як мінімум, п'ятеро свого часу отримало
гетьманську булаву. Це брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були
гетьманами між 1579 та 1586 роками, а також три сини Остафія Ружинського:
Богдан (1575-1576рр.), Микола (1587р.) та Кирик (1588р.).
ДАШКЕВИЧ ОСТАФІЙ ІВАНОВИЧ Рід
Дашкевичів користувався старовинним польським гербом "Леліва", що
згадується у документах з 1399р. Цей герб мав у лазуровому полі золотий
півмісяць рогами догори, над яким розташована золота 6-променева зірка.
У клейноді був павиний хвіст, на тлі якого, як і на щиті, було
зображено золотий півмісяць і зірку. Намет щита синій, підбитий
золотом. За особисті заслуги Остафій Дашкевич отримав осібний герб, що
являв собою відміну герба "Леліва" й мав назву "Дашкович": на
лазуровому полі щита золотий півмісяць рогами догори, над ним золота
6-променева зірка, а над зіркою - срібне вістря стріли кінцівкою
догори. У клейноді були три страусиних пір'їни.
БАЙДА-ВИШНЕВЕЦЬКИЙДМИТРО (1550-1563рр.) Корибутовичі користувалися
старовинним руським (тобто українським) гербом "Корибут". У червоному
полі золотий півмісяць рогами додолу з золотою ж 6-променевою зіркою під ним;
на півмісяць спирається золотий хрест з перехрещеними боковими та верхнім
кінцями. На лицарський шолом було одягнено шляхетську корону, над якою ще була
князівська шапка (митра). Червоний намет, що виходить з-під корони, підбито
золотом.
В
понеділок 29 квітня 1918 року на Конгресі партії
Українських хліборобів – землевласників було проголошено Павла
Скоропадського гетьманом всієї України. Начальник штабу Київської
округи полковник Слівінський та кінний відділ під командою полковника
Аркаса одразу ж стали виконувати накази гетьмана. Полк галицьких
січових стрільців який не підтримав гетьмана був розформований. (Литвин
М.Р., Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів, 1991. –
с.60.) Коновалець про гетьмана у своїх спогадах пише: "На підставі моїх
спостережень я прийшов до висновку, що Павло Скоропадський – це людина
чесна, але дуже слабовільна, українському народові та його справам дуже
й дуже далека; видно було, що гетьман завзято вчився української мови,
бо від часу першої моєї розмови з ним до наступної зробив великі
поступи; майже в кожній розмові зі мною він підкреслював, що керується
лише добром України і нарікав, що українці не хочуть його підтримувати,
але одночасно оточував себе людьми крайньо ворожими до всього
українського і майже сліпо слухав їх порад і вказівок”. (Нагаєвський І.
Історія української держави двадцятого століття. – Київ, 1993. –
с.128.)
Київська Русь
об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і була найбільшим державним
утворенням у тогочасній Європі. її кордони простягалися від Ладоги й Білого
моря до Чорного моря та від Карпат до верхів'їв Волги. Територія складала 1,1 млн.
км2, населення — приблизно 5 млн. Найбільше місто — Київ (50 тис.
жителів).
Найбільш ранніми племінними союзами вважаються
полянський із центром у Києві та дулібсько-волинський. Із давньоруського
літопису «Повість минулих літ» відомо, що напередодні утворення Київської Русі
існувало 14 союзів-племен, які можна поділити на такі етнічні групи:
Авари — тюркомовні
племена з території Центральної Азії.
Наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. VIст. аварські орди спустошили землі антів, розгромили
племена гепідів, захопили їх землі в колишній Римській провінції Паннонії.
У 60-х рр. VIст. вони заснували державу
Аварський каганат на чолі з ханом Баяном. Авари вели
постійні війни зі слов'янами, франками, лонгобардами, Візантією. Основним
заняттям аварів було скотарство, пограбування підкорених ними племен. У
середині VIIст.
авари були повністю витіснені з Північного Причорномор'я. Укінці VIIIст. вони були розгромлені
франками. Остаточно аварська держава розпалася під ударами угорців (кін. IXст.).
Згідно з літописом
«Повість минулих літ» князь Кий разом із братами Щеком і Хоривом та сестрою
Либіддю заснував Київ, який з часом став важливим політичним і культурним центром
полян. Анти й склавини
починають наступ на балканські володіння Візантії. Ці війни дістали назву
Балканських. Причинами воєнних походів слов'ян вважаються такі: бажання
племінної знаті збагатитися, посилити свою владу, потреба в освоєнні нових
земель через збільшення кількості населення. За декілька десятиліть
північ Балканського півострова слов’янізується. Слов'янські колонії з'являються
навіть на Пелопоннесі, в Малій Азії. У
результаті Балканських війн відбулося
збагачення племінної знаті, що прискорило диференціацію слов'янського
суспільства, а найголовніше, було започатковано південну гілку слов'ян
(серби, хорвати...). У цей час частина склавинів, рухаючись проти течії Дунаю, досягла річок
Одера та Лаби, започаткувала західнослов'янську гілку. Під час Балканських
війн і в наступний період слов'яни Східної Європи розселялися не тільки в
південно-західному, західному напрямах, а й
на північ, північний схід. Із Верхнього Подніпров'я східні слов'яни
розселилися до Волго-Окського межиріччя в
північно-східному напрямі, а в північному напрямі вони досягли
Ільменського озера.
