Питання походження слов'ян до сьогодні є недостатньо вивченим. В іс­торичній науці існує декілька версій щодо території та часу формування слов'янського етносу. Найпоширенішою є версія, згідно з якою слов'яни — автохтонне (корін­не) населення і перший етап формування слов'янства належить до другої половини II — початку І тис. до н. є., коли в Центральній, Східній Європі сформувалося декілька споріднених археологічних культур, ознаки яких піз­ніше стали характерними для слов'ян (знаряддя праці, кераміка, прикраси, поховальні обряди).

Спочатку цар Атей та Філіпп (цар Македонії) були союзниками. Вони ра­зом здобули перемогу у війні з царством ідрисів. Згодом їх стосунки погіршилися, почалася війна. Філіпп II у генеральній битві вщент розгромив військо Атея. У битві загинув і 90-річний цар скіфів. Ця битва стала початком кінця могутності Скіфії. Намісник Олександра Македонсько­го у Фракії Зопіріон вторгся в Північне Причорномор'я з метою підкорити Скі­фію й захопити Ольвію. Зопіріону не вдалося захопити Ольвію, а в битві зі скіфами його 30-тисячне військо було вщент розбито.

Історія скіфів поділяється на два періоди: 1. VI 1-ІII ст. до н. є. — період станов­лення, розквіту, занепаду державності (Велика Скіфія); 2. III ст. до н. є. — III ст. н. є. — пізньоскіфський період (Мала Скіфія). Із глибин Азії в Північне Причорномор'я вторглися численні іраномовні племена скіфів. Згодом вони витіснили кіммерійців за межі Причорномор'я. Скіфи займали територію від Дунаю до Дону, на північ до впадіння Прип'яті у Дніпро, а на південь частину Криму. Скіфія являла собою складне політичне об'єднання, до якого входили різні племена — іраномовні скіфи, праслов'яни, фракійське населення. Населення Скіфії поділялося на кілька народів, що різни­лися між собою формами господарювання та побутом. Царські скіфи та скіфи-кочовики займали територію причорноморсько-приазовських степів — були скотарями-кочівниками. У нижньому Побужжі мешкали каліпіди (еліно-скіфи), які займалися землеробством, на північ від По­бужжя — алазони, у лісостепу Правобережжя - скіфи-орачі, в лісостеповому Лівобережжі — скіфи-землероби (гелони, будини). Панівну роль у скіфському суспільстві відігравали царські скіфи. Інші скіфські й сусідні племена сплачували їм данину. На чолі Скіфії стояв цар (спочатку три, потім один), влада якого була спадковою. Він спирався на раду старійшин та воєначальників, які очолювали військо. Вищим законодавчим органом влади скіфів були народні збори (рада скіфів), але згодом значення її послабло через по­силення влади царя. У скіфів існували майстерні: збройні, ковальські, ливарні тощо. В окремий вид ремесла відокремилася найважливіша його галузь — обробка заліза.

Майже одночасно з Кіммерією на пів­ні Криму існувала держава Таврика. Давньогрецький учений Геродот писав, що таври на гірських плато займалися скотарством, у долинах річок землеробством, а на узбережжі Чорного моря — рибальством. Займалися вони також і ремеслами, гончарством, ткацтвом. Обробляли камінь виробляли з металів різні знаряддя праці. Влада у Тавриці належала родовій аристократії. Навколо своїх поселень таври споруджували фортифіка­ційні укріплення. Спільно із сусідами скіфами воювали проти грецького міста-держави Херсонеса, що намагався захопити землі Таврики. У II ст. до н. є. держава таврів була підкорена понтійським царем Мітридатом VI Євпатором, пізніше підпала під владу Риму. У середні віки таври були винищені або асимільовані.

Прадавнє населення на території Украї­ни почало використовувати залізо. Воно було доступнішим за бронзу, його легше добувати й обробляти. Залізні вироби міцніші за вироби з міді та бронзи. Застосування заліза спричинило прогрес у всіх сферах виробництва, зумовило появу ремісників-ковалів. У період раннього залізного віку ко­льорові метали та камінь поступаються місцем залізу. З раннього залізного віку територія сучасної України перебувала під значним впливом племен, які приходили переважно зі сходу.