Історія скіфів поділяється на два періоди: 1. VI 1-ІII ст. до н. є. — період станов­лення, розквіту, занепаду державності (Велика Скіфія); 2. III ст. до н. є. — III ст. н. є. — пізньоскіфський період (Мала Скіфія). Із глибин Азії в Північне Причорномор'я вторглися численні іраномовні племена скіфів. Згодом вони витіснили кіммерійців за межі Причорномор'я. Скіфи займали територію від Дунаю до Дону, на північ до впадіння Прип'яті у Дніпро, а на південь частину Криму. Скіфія являла собою складне політичне об'єднання, до якого входили різні племена — іраномовні скіфи, праслов'яни, фракійське населення. Населення Скіфії поділялося на кілька народів, що різни­лися між собою формами господарювання та побутом. Царські скіфи та скіфи-кочовики займали територію причорноморсько-приазовських степів — були скотарями-кочівниками. У нижньому Побужжі мешкали каліпіди (еліно-скіфи), які займалися землеробством, на північ від По­бужжя — алазони, у лісостепу Правобережжя - скіфи-орачі, в лісостеповому Лівобережжі — скіфи-землероби (гелони, будини). Панівну роль у скіфському суспільстві відігравали царські скіфи. Інші скіфські й сусідні племена сплачували їм данину. На чолі Скіфії стояв цар (спочатку три, потім один), влада якого була спадковою. Він спирався на раду старійшин та воєначальників, які очолювали військо. Вищим законодавчим органом влади скіфів були народні збори (рада скіфів), але згодом значення її послабло через по­силення влади царя. У скіфів існували майстерні: збройні, ковальські, ливарні тощо. В окремий вид ремесла відокремилася найважливіша його галузь — обробка заліза.

Майже одночасно з Кіммерією на пів­ні Криму існувала держава Таврика. Давньогрецький учений Геродот писав, що таври на гірських плато займалися скотарством, у долинах річок землеробством, а на узбережжі Чорного моря — рибальством. Займалися вони також і ремеслами, гончарством, ткацтвом. Обробляли камінь виробляли з металів різні знаряддя праці. Влада у Тавриці належала родовій аристократії. Навколо своїх поселень таври споруджували фортифіка­ційні укріплення. Спільно із сусідами скіфами воювали проти грецького міста-держави Херсонеса, що намагався захопити землі Таврики. У II ст. до н. є. держава таврів була підкорена понтійським царем Мітридатом VI Євпатором, пізніше підпала під владу Риму. У середні віки таври були винищені або асимільовані.

Прадавнє населення на території Украї­ни почало використовувати залізо. Воно було доступнішим за бронзу, його легше добувати й обробляти. Залізні вироби міцніші за вироби з міді та бронзи. Застосування заліза спричинило прогрес у всіх сферах виробництва, зумовило появу ремісників-ковалів. У період раннього залізного віку ко­льорові метали та камінь поступаються місцем залізу. З раннього залізного віку територія сучасної України перебувала під значним впливом племен, які приходили переважно зі сходу.

У 1896 році археолог В. Хвойка від­крив та дослідив пам'ятки цієї культури біля села Трипілля на Київщині. Три­пільська культура, — одна з найдавніших археологічних культур епохи енеоліту, племен землеробів та скотарів, які займали територію від Дніпра до Дністра та від Карпат до Північного Причорномор’я. Ця культура утворилася на основі поєднання  місцевого етносу з народом Південно-Східної Європи, Близько­го Сходу, що прийшов сюди. Головне заняття землеробство. Землю обробляли мотиками, плугами з рогів оленя. Пізніше почали застосовувати дерев'яне рало з тягловою силою волів. Основні культури — пшениця, ячмінь, бобові. Врожаї збирали серпами з вкладишами із кременю, міді. Зерно розтирали в зернотерках. Було розвинене тваринництво, розводили волів, кіз, свиней тощо. Велику роль відігравало полювання, рибальство, збиральництво, садівництво (в деяких районах). Високого рівня у трипільців досягло гончарство, іноді цю культуру називають культурою мальованої кераміки. Трипільці одними з перших в Україні почали виготовляти мідні вироби. Але більшість виробів були з кременю. Було винайдено ручний дриль для свердління, освоєно ткацтво. Трипільські селища роз­ташовувалися на високих місцях поблизу води, мали чітке пла­нування. Деякі трипільські селища налічували близько 25 тис. мешканців. Найвідоміші трипільські поселення: Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Сушківці. Основною ланкою суспільства була сім'я, кілька сімей об'єднувалися в рід, кілька родів становили плем'я, на чолі якого стояв старійшина. Причини загибелі культури до кінця не з'ясовані. Існує декілька гіпотез: погіршення кліматичних умов, примітивні знаряддя праці призводили до низьких врожаїв, напади кочових племен. Трипільська культура мала виняткове значення у фор­муванні багатьох етнічних рис українського народу.